Коли ти опускаєшся на коліна, розумієш, що під ногами ніколи не було ґрунту, лише тонка нитка, якою ти йдеш усе своє життя. Розумієш, що небо далі, ніж тобі здається, і життя коротше, ніж хотілося б… нескінченна лише секунда, поки ти стоїш на колінах.
Сьогодні вже чотири роки як немає з нами нашої донечки Надюші, але для мене це як довго так і зовсім нічого, все ніби вчора… Кажуть – час лікує, але чому ж тоді з кожним роком ставати все важче? Та тому, що це дитина, тіло від мого тіла! Думаєш, кажеш: “дочко моя, тобі вже виповнилося б – 20 років, вже й журналістом стала б, могла б і заміж вийти і онуків мені народити, а не судилося…“. Душа розривається на частини, яке тут “легше”?
В останні роки ловлю себе на думці, що моє життя зосереджено на двох цих датах – день народження і день відходу моєї дівчинки. Чому ж воно таке? По наближенню цих днів, я живу, як уві сні, всередині все спрацьовує ніби автоматично, починає хворіти душа, серце рветься кудись туди, ні з ким не хочеться розмовляти, тільки мовчати, мовчати і лише подумки розмовляти з Богом, моєю дівчинкою, ставити море питань і самій собі на них і відповідати, а перед очима пливуть картинки, картинки, картинки…
Цей літній червневий місяць для мене був раніше місяцем мого дня народження, але вже четвертий рік поспіль, я хотіла б його ніколи не знати. Ну чому ж так, саме цього місяця, з різницею в 5 днів?
Не скажем умерла – уснула
Для этой скорбной жизни Ты.
В последний раз легко вздохнула,
Роняя руку на цветы.Вокруг Апостолы стояли,
Чудесно собраны Христом,
И всюду Ангелы летали,
Главы склоняя над одром.И песню Ангелов простую
На Небо ветер уносил,
И Душу чистую Святую
Принял Божественный Твой Сын!
Що змушує людину жити, коли весь світ повстав проти неї? Коли журба чорною хмарою нависла над його головою? Коли здається, що життя для тебе зупинилося і ти вже не живеш, а знаходишся ніби за бортом цього життя і тільки збоку спостерігаєш за всім, що навколо тебе відбувається, а сам абсолютно нічого не відчуваєш, усередині в тебе біль і повна порожнеча . У цей момент здається надмірно важким твій хрест. Що ж у ці моменти рятує твою Душу і дає тобі далі силу жити? Коли в одну мить від однієї такої страшної події, звалилося все твоє життя, крізь чорну цю хмару, раптом проривається промінь сонця, він падає прямо в твоє серце і починає зігрівати його своїм теплом, і якщо тобі вдасться його прийняти, то Серце твоє потихеньку оживає і ти підіймаєш свої очі в напрямку цієї промінчика. Хмара раптом починає танути і над тобою вже видніється Маленький Божий промінець світла, який дарує тобі зовсім нове для тебе життя. Цей промінчик Надії простягає до тебе свою руку і говорить тобі, що є на світі людина, якій ти дуже потрібен і яка дуже тобі потребує. Поки є Надія, поки є хоча б мале знання того, що ти потрібен хоча б одній людині, тій, яку ти любиш усім своїм серцем, то одне тільки це, змушує тебе піднятися і рухатися далі. “Поки жива ще замерзла надія” і любов’ю серце б’ється твоє, поки є хоча б одна людина, яка вірить у тебе, любить і чекає на тебе, ТИ ПРОСТО ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ЖИТИ, адже саме він досі допомагає нести тобі твій хрест і не дає пасти. на твоєму шляху. ЖИВИ! І я живу!
Один мудрий старець колись сказав, що для повного щастя людям потрібно небагато: небо, сонце та квітка. Забери тільки сонце і вже настане темрява…. як же все складно!.. Дитина ж для своєї матері є набагато більшою, ніж всі ці три складові! під словами, що в мене все гаразд і я рада життя… Лише одиниці знають і розуміють, що насправді коїться у мене в душі… залишається гострий невиліковний біль у розколотому моєму серці, а навколо порожнеча і холод…
Як же помиляються люди, які шукають своє щастя лише в матеріальних благах! Адже вони навіть не замислюються для чого вони їм дано Богом! Як же мені їх шкода, адже по істині – вони нещасні люди, які не зуміли встояти у величезній спокусі, люди, які не знають справжнього, щирого людського щастя і не зуміли випробувати величезного задоволення від того, що ти можеш допомогти людині, що потребує! Адже щастя полягає зовсім не в грошах, і не в матеріальних благах, а в найпростіших речах, які нас навчав Ісус – у коханні, у дружніх стосунках між людьми, турботі про ближнього… І справжнє кохання це не те кохання, яке ти черпаєш від інших, а та, яку ти маєш, можеш і вмієш віддати іншим, коли ти приходиш до себе додому, а тобі на шию від радості вішається твоя дитина, чоловік зустрічає дружину ніжним поцілунком (і навпаки), коли в сім’ї панує світ , повага та турбота!
Як тільки захворіла наша дівчинка, ми з чоловіком дали слово Богу, що ніколи не проситимемо у Нього нічого матеріального для нас, тільки здоров’я для наших дітей, і якби було можна, то ми б віддали все, що маємо, аби тільки тільки наша дитина була завжди поруч із нами. Ми й сьогодні молимося лише про здоров’я, воно виявляється найдорожчим, що дав нам усім Всевишній!
Серце моє, Душа і Життя моє, моє Дихання! Доню моя кохана… Пам’ятаємо і ніколи тебе не забудемо!
Сьогодні я прошу вас помолитися за мою донечку Надюшу, за всіх наших дітей і їхніх матерів, що пішли… Я молю Бога, щоб нам ніколи більше не доводилося бачити горе і сльози наших матерів, щоб у нас ніколи не було війни, щоб усі ми завжди були здорові і щоб кожен у своєму будинку міг чути веселий та гучний дитячий сміх! Я дуже хочу, щоб у всіх вас були живі і здорові близькі вам люди і щоб щодня ви могли повертатися до себе додому, де вас люблять і чекають!
Дякую вам усім за все, Божого благословення всім! Бережіть себе та своїх близьких! Дорожіть кожним днем прожитим у колі вашої улюбленої родини!
СТОРІНКА З РЕКВІЗИТАМИ