Пісню “Кажуть, все мине” на відео виконує мама Надюші, Ніна Москальова.
Вже шість років поспіль я живу від дати до дати, початок зими змінює початок літа, а день народження змінює день відходу моєї дитини. Щороку, перед моїми очима пливуть і пливуть ті самі картини, і як би я не намагалася, і не гнала ці думки, вони все одно стоять перед моїми очима і ніяк не стираються з моєї пам’яті.
Весна 2010 року принесла в моє життя багато болю і багато страждань, а початок літа – 8 червня, і місяць, у якому я народилася, став і залишатиметься для мене найстрашнішим місяцем до кінця моїх днів.
Щороку в цей час, коли все прокидається від зимової сплячки і природа починає красиво розпускатися, коли починають цвісти і пахнути на клумбах троянди, коли з’являються перші ягоди та черешні, перед моїми очима завжди стоїть та сама картина, від якої мені навряд чи колись звільнитися…
Останній видих і дихання більше немає, моя донечка начебто спить, але не прокидається, в ній немає більше життя.
В той момент ніби зупинилося і моє серце, в той момент мене теж не стало, зупинилося і стихло все в коло, замовкла й вся природа, все заснуло, все відбувається як уві сні, а я в ньому, як божевільна кидаюся по палаті, не розуміючи, що відбувається, то ляжу до донечки на ліжко, обіймаючи і цілуючи її ще тепленькі ручки, то піднімусь і кричу, закриваючи обличчя подушкою, щоб ніхто не чув і не прийшов її від мене забрати, так нікому й не говорила, чекала доки не приїде моя старша сестра з племінником, а коли вони примчали, то цей сон став для мене реальнішим і ще страшнішим.
А Єва (Надюшин пудельок, який був з нею до останнього її зітхання), вона почала так скиглити, плакати і рватися до моєї дівчинки, що від усього цього ридали навіть медсестри… Це були найстрашніші хвилини, які я ніяк не можу стерти. зі своєї пам’яті та забути…
Нічого не забувається, доню моя, нічого! А зовсім недавно все знову повторилося, і для мене тепер цей біль вже подвоївся: тепер я вже знаю не тільки, що означає для матері втратити дитину – тебе, моя донечко, але і що означає для дочки втратити свою маму…
Та моя гарна, ти все знаєш і бачиш: твоя бабуся пішла зовсім раптово, місяця не дожила до твоєї річниці. Ти знаєш, скільки вона вистраждала за тобою, скільки вона переживала за мене та за всіх нас. Чи не витримало її серце і вона залишила цей світ, залишила всіх нас!
Ми всі дуже страждаємо, для нас – це новий біль і повна порожнеча, наче вимкнули лампочку і ми поринули у пітьму! Одне лише нас усіх втішає, що матуся пішла швидко і без будь-яких мук – ти, моя рідненька, мабуть, вистраждала і вимучилася за нас усіх.
Зустрічай свою бабусю мою радість і будьте там тепер разом! Вона так до тебе рвалася… не змогла вона пережити втрати єдиної своєї онучки, єдиної квіточки в чоловічому палісаднику онуків!
Разом з цими страшними хвилинами, пам’ятаю і найщасливіші хвилини з життя моєї дівчинки, пам’ятаю як взяла її вперше на руки і довго – довго не могла на неї надивитись, не могла повірити, що це крихітне Боже творіння і мій скарб.
У душі я мала таку радість, що я не можу передати її словами. У моїх грудях і моєму серці запалився яскравий – яскравий промінь сонячного світла і наповнив мене тоді незрозумілим і незнайомим для мене почуттям, яке називається – материнство.
У моє життя прийшла досконала повнота, яка подарувала мені гармонію та справжнє щастя, мою дитину – сенс усього мого життя. Через рік ми з чоловіком розлучилися, залишаючись бути друзями, а ми з донечкою залишилися жити одні.
У нашому з нею житті було багато труднощів та випробувань, але ми долали їх разом. Я виховувала її сама і жила тоді тільки їй і заради неї, вона була моєю радістю, моїм диханням і змістом всього мого життя. Я дуже любила і досі люблю свою дівчинку, я була для неї мамою і другом і подругою.
А в неділю ми з нею відвідували церкву, разом пізнавали Бога, разом молилися і разом вивчали Святе писання. Я багато розповідала дочці про Ісуса, як навчала мене ще моя бабуся і мама, розповідала і вчила її всьому тому, чого навчила мене та реальне життя.
Вона була в мене дуже гарною і доброю дитиною, дуже ніжною, вразливою, і дуже домашньою. Коли Надюшенька підросла і пішла в перший клас, крім своєї основної роботи, заради неї, я додатково, на якийсь час, влаштувалася ще й прибиральницею до школи, де вона вчилася, щоб моя дівчинка трішки змогла звикнути до незнайомої їй обстановки і трішки в ній освоїтися .
Потім доля познайомила мене з людиною, яку я пізнала за вчинками… і згодом знайшла в ньому те, про що й просила Бога у своїх молитвах за чоловіка. Надюша дуже прив’язалася до нього і покохала, а за рік ми з ним одружилися.
Зараз я можу з упевненістю сказати, що він, мій чоловік Олександр, став для мене саме тією, моєю другою половинкою від Господа, з яким ми були і в радості та в горі, змогли пройти разом і це вогняне випробування. 2004 року в нашій сім’ї з’явилася друга дитина, у нас народився син Ілля, чоловік у всьому допомагав мені і дбав про нас усіх.
Іноді, коли ми всі разом дружно гуляли і веселилися з дітьми, я думала – Господи, як я щаслива, як же все добре, невже так буде завжди? А щось усередині мене, начебто говорило – “насолоджуйся і дорожи цим щастям сьогодні, тому що завжди не може бути все добре!”
І це не добре і страшне прийшло в наше життя, постукало в наші двері непроханим гостем! У наш будинок прийшла жахлива біда, з якою зрештою ми так і не змогли впоратися.
А все почалося вночі, з різким болем у ніжці у нашої принцеси дочки. О якби мені тоді, хоч хтось сказав, не довіряй життя своєї дитини людям, яких зовсім не знаєш, адже білий халат це ще не показник, що це добрий лікар та фахівець своєї справи! Не довіряй, а знову і знову перевіряти ще раз!!!
Я тоді довірила свою дитину “лікарям”, а вони в травматології, зміщення в крижовому відділі та тріщину на стопі, на гепатит та утиск сідничного нерва списали, з цих помилок все і почалося. А в результаті – спочатку не правильний діагноз та не правильне лікування, за два роки довели нашу дитину до онкології.
А навесні 2006 року для нас пролунав страшний вирок – у вашої дочки злоякісна пухлина, тобто рак… Після цих слів, ніби небо опустилося мені на голову, а земля пішла з-під ніг…
Було дуже важко прийти до тями після такої новини, але ми знайшли в собі сили і почали боротися за життя своєї дівчинки. Лікувались, молилися, вірили та хвороба відступила на 2.5 роки. Життя начебто й знову повернулося до нашої родини, але почуття страху та занепокоєння мене все одно не залишало.
Надюша знову пішла до школи, а у вільний від школи час разом зі мною моя дівчинка служила волонтером у дитячому відділенні онкології, де й лікувалася. Після школи відвідувала гурток тележурналістики у Київському Паласі дітей та юнацтва, де отримала диплом журналіста та знімала свої перші дитячі ролики.
Також у цьому періоді кожен з нас намагався компенсувати своєю любов’ю та турботою втрачений час для нашого сина. Адже він був тоді ще зовсім маленьким півтора однорічним немовлям, якому довелося залишитися з моєю мамою та сестрою на дуже довгий час без мене, його мами, яка сиділа в цей час у лікарні біля ліжка його сестрички.
Надюшка дуже любила свого братика і її ніколи не залишало почуття провини за його дитинство без мами і навіть просила у нього за це прощення…, а Іллюша у свою чергу, від своєї любові до сестрички, по-дитячому молився за неї і просив Бога, щоб його сестричці нічого не боліло, і він повернувся з села додому і ми знову змогли бути разом!
А через 2.5 роки наша сім’я знову боролася з новим випробуванням, у нашої дочки все повторилося знову. Але вже цього разу пухлина була агресивнішою і не дуже піддавалася лікуванню.
Пережили лікування, і знову ремісія, але тепер уже на рік, а потім знову, це страшне слово – рецидив, після якого наша дочка покинула цей світ назавжди, 8 червня 2010 року її серце не винесло страшних мук і зупинилося.
У свої 15.5 років, коли вона почала розцвітати як молода вишенька, закінчився її земний шлях на цій землі. Життя для мене тоді ніби зупинилося, я ніби сама померла тоді разом зі своєю коханою дівчинкою.
Адже зі втратою своєї дитини ніколи до кінця не зможе упокоритися материнське серце. Воно пам’ятає кожен життєвий епізод своєї дитини і найстрашніше, що ніколи не зможе стерти зі своєї пам’яті та забути останні хвилини догляду, останній видих, прощання та пережите тоді одне серцебиття на двох…
Життя моєї родини ніби хтось узяв і поділив на три частини — до хвороби моєї доньки, під час хвороби та після її відходу на небеса. Найважча й нестерпно складна з них настала тоді, коли спорожнів без неї мій дім, коли в моєму серці і в моїй душі стався незрозумілий урвищ, який неможливо чимось вилікувати або хоча б залікувати. Адже душевний біль не лікується ніякими таблетками і навіть час безсилий тут допомогти…!
Після цієї страшної події я думала, що життя для мене закінчилося і я більше до неї не прагнула. Цей безмежний біль втрати був настільки сильний, що він роздавив мене повністю, я була вбита, знищена, розчавлена!
Завдяки величезній підтримці, любові та терпінню мого чоловіка, сина, моїх рідних і близьких, мені вдалося знову підняти свою голову і знайти в собі сили жити далі, жити і знову боротися за життя, але вже інших дітей, які так само стали мені дуже дорогими. . Так, через півроку після відходу моєї дівчинки, я знову повернулася до свого покликання.
І сьогодні, коли в черговий раз я знову і знову пропускаю через себе біль і страждання своїх підопічних діток, дивлячись на пряму самої смерті в очі, я знову падаю духом, але падаю для того, щоб знову піднятися і вже з новими силами знову вступити в нерівний для мене бій!
Я переосмислила все своє життя і зрозуміла, що найдорожча цінність для матері – це здорові та щасливі діти. А щастя для жінки це відбудуться у цьому житті як дочка, як дружина, як мати, як сестра, бути хранителькою домашнього вогнища та створювати затишок у своєму домі. І жодні матеріальні блага не можуть замінити мені любов та єдність моєї родини. Адже щастя – це коли ти комусь потрібен і на тебе завжди чекають удома!
Мені тепер залишається жити, жити і вірити, що моя Надюша вже вдома, вдома у нашого Небесного Батька, який подарував мені її на дуже короткий період мого життя… Незважаючи на нестерпний біль втрати і тугу в моєму серці, я вдячна Богові, що в цій земного життя Він дав мені можливість пізнати любов доброї та люблячої дитини, що хоч і на зовсім короткий час, але Він благословив мене величезним щастям – моєю донечкою, яка вміє любити, прощати, співчувати та допомагати іншим. Господь подарував мені дитину, з дуже сильним Божим духом, мою доню, яку я любила і люблю найбільше на цьому та на тому світі!!!
Так, я знайшла сенс іншого, але тепер вже зовсім нового для мене життя, життя без дочки, але заради світлої пам’яті про нього, заради своєї сім’ї, заради порятунку інших дітей і нарешті, заради себе самої…
Так, і я щиро роблю сьогодні для них все можливе і не можливе, аби тільки допомогти їм усім вистояти та вижити!
Неважливо, яку допомогу ми можемо запропонувати для порятунку дитячого життя чи допомогу для пораненого серця матері, яка втратила свою дитину (у кожного з нас свої можливості та достатки) — головне, щоб наше бажання допомоги виходило з самого серця, щоб ми творили добро не заради очікування похвали і людського марнославства, але робили все на славу Божу, адже тільки тоді воно зможе не лише стати благословенням для дитини, а й принести добрі, добрі плоди в наше життя.
Своїми добрими справами ми збираємо собі скарби на небесах! Ніщо матеріальне не має жодної цінності в очах Бога, його цікавить тільки наше серце, наша врятована душа, сповнена Його Божої любові.
Коли я бачу радісні та щасливі обличчя наших дітей – це для мене найкраща нагорода і при цьому я знаю, що ще один день прожити не даремно…!
Давно знаю, якщо є бажання в серці творити добро, щоб приносити радість іншим, радість дітям, яких полюбив усім своїм серцем, то Господь обов’язково дасть можливості через кого ці бажання можна буде здійснити, Він завжди посилає людей, які готові допомагати та нести радість іншим , і таких людей, Він не залишить без нагороди!
Дарувати радість, мир, віру та надію, відкривати свої серця для інших, щоб надати їм свою допомогу, може не кожен. Але ми знаємо, що є люди, які завжди готові підтримати і прийти на допомогу своєму ближньому. Адже кожен успіх та кожна посмішка наших дітей – це заслуга наших постійних спонсорів. І ми дякуємо Богові за кожного з них, і бажаємо, щоб їхні таємні справи стали явними для Бога!
Нехай найкращою нагородою для них буде Його, Божа благодать, ЙОГО Батьківський захист, який супроводжував би їх у всі дні їхнього життя! А моє серце радіє, радіє від того, що щасливі діти, знаю і вірю, що радіє і моя дівчинка, там на небесах, і небеса тріумфують, бо Господь бачить турботу і любов між усіма нами.
Наші труднощі — це можливість вправляти свою віру, відчути силу Бога та любов до нас. Адже коли ми опиняємося у найскладнішій тупиковій ситуації, саме тоді й розуміємо, хто ми є насправді, лише тоді відкривається наша справжня, справжня сутність. І я бажаю, щоб наша внутрішня сутність відкривалася завжди з найкращого нашого боку!
Не проходьте повз тих, хто сьогодні як ніколи потребує вашої участі, нашої допомоги! Давайте знаходимо слова підтримки та підбадьорення тим, хто її сьогодні дуже потребує, своїм близьким, рідним, друзям!
Так, життєва метушня забирає у нас найщасливіші хвилини сімейного спілкування у колі своїх найближчих і найдорожчих нам людей.
Давайте не поспішати! Адже кожна мить — це Божий подарунок. Подивіться: перед вами краса квітів, що розпустилися, для вас рано вранці співають птахи, а сонце посилає свої теплі промені. Погляньте на блакитні небеса – світом керує Бог!
І життя кожного з нас — у невидимих руках Всемогутнього Господа. Зупиніться, і ви побачите, як цього ранку, небо опускається до вас низько — низько, як зігріває вас небесне м’яке світло, і в цьому світлі побачите простягнуту до вас руку Бога!!!
Надюшенько, доню моя, твій образ завжди живе в моєму серці. Для мене ти була і завжди будеш запашна троянда, моя запашна запашна квітка, любов моя, сяючий місяць, головний скарб усього мого життя, сенс буття – все це ти моя дівчинка, для мене ти була немов сад, що пахне рожевими квітами, ти була і є мій ранок, мій день, мій вечір, насолода моя і радість, що дарувала мені заспокоєння від усіх мирських негараздів.
Доню моя рідна, Ти завжди житимеш у моєму серці! І на якому б світі ти не була, моє материнське кохання назавжди залишиться з тобою, я ніколи не забуду тебе, душа моя, моя дитина, моя Надія. Вічна тобі пам’ять мій скарб!
Помоліться будь ласка за мою дитину якщо зможете!
Бережіть себе та своїх близьких! Дорожіть кожним своїм днем, прожитим у колі своєї улюбленої родини!
СТОРІНКА З РЕКВІЗИТАМИ