Мамо моя, коли я записала кілька пісень, ти слухала з них тільки одну. Вони звичайно ж не професійні, аматорські, але тобі все одно подобалося, як я співаю, і ти постійно слухала тільки цю пісню. Пісня – “Лебединая верность” звучить тобі, я присвячую її тобі, рідна моя матуся!
Чому раптом замовкли всі голоси і я чую лише биття власного серця? Хочу глибоко вдихнути, а повітря не вистачає!
А в голові звучить лише ця страшна фраза: “Мами більше немає…“, “Мами більше немає…”
Природа, дерева, птахи, не мовчіть, скажіть мені, що це неправда!
Знову цей невиносний біль випалює мене зсередини, знову надовго не судилося посмішці освятити мій образ, я знову поринула в темряву і не бачу істини. А в чому вона – ця істина? ЇЇ знає лише Господь! І він знає сьогодні що моя душа знову страждає під страшними тортурами у цьому грішному земному світі.
Скільки ще мої сльози зрошуватимуть цю землю, Господи? Як довго ще це небо палатиме від жару моїх стогонів та криків? Бог мій, але хіба я ще не настраждалася, хіба не загинула моя душа того дня, коли ти забрав у мене мою дитину, хіба тоді я не згоріла і не перетворилася на попіл, хіба вітер тоді не розвіяв кожну мою частинку, хіба він не розвіяв по світу мій порох???
Боже мій, я знову мушу випити гірку чашу страшних мук. Чи випробування це, чи можливість очиститися і знову відродитися з попелу???
Так, я розумію, що наше життя – це не лише весна, але є ще й осінь та зима. Навіщо Всевишній створив ще осінь та зиму? Мабуть, щоб ми знали ціну весні. А так, як у нашому житті були літо та весна, у нас неодмінно будуть ще сніг та зима. Як же це все винести, Господи? Ти ж знаєш, як важко нести цей непосильний тягар!? Батьку мій, будь ласка, допоможи мені все це пережити, прошу тебе!
Душу і серце розпирає від нестерпного болю, треба виговоритися, може хоч трохи полегшає. Ні про що інше не можу зараз думати, ні на чому не можу зосередитися, щоб відвернути свою увагу і хоч трохи забути. Хіба може хоч щось мене сьогодні відволікти, коли в голові, серці та думках тільки одне – моя улюблена матуся!
Адже тільки – тільки навчилися жити без донечки, тільки – тільки почали пробиватися хоч якісь проблиски сонячного світла і ми почали вдихати ковток нового свіжого повітря, як знову насунулися темні хмари і знову затуляли його.
Після страшної втрати моєї донечки, я чомусь думала, що смерть усіх інших моїх рідних після такого переноситиметься вже трішки легше, але я в цьому глибоко помилялася. Тому що в нашому серці є місце для кожної рідної нам людини, і особливе місце належить твоїй мамі та твоїй дитині. Їхня втрата залишає за собою свій окремий і гіркий слід у нашому серці і в нашій душі.
Ти пішла так раптово, матуся, що ми ніяк не можемо повірити в це. Адже нічого не віщувало такого лиха, великодні свята та поминальний тиждень, ми зустріли як завжди, дружно, усім нашим великим сімейством. Як завжди попрощалися і поїхали, а ти, мам, благословила нас усіх у дорогу і залишилася довго стояти біля хвіртки. О матуся, якби я тоді знала що це буде остання наша зустріч з тобою і я більше тебе не побачу, я б не поїхала від тебе тоді рідненька…!
Тільки почала відходити від поминального тижня, як мене розбудив ранковий дзвінок сестри, її слова вразили мене наповал і я знову поринула у темряву:
Мамі різко стало погано, піднявся дуже високий тиск, лікарі на швидкій і в реанімації нічого не змогли зробити, все, що вона встигла і змогла нам сказати, так це: “Не плачте і живіть дружно”. Нін, тримайся, але мами більше немає, ми чекаємо на тебе!
Цей світ, для мене він знову звалився, а небо знову придавило мене до землі… Ох, ця п’ятниця 13 травня?!
Стан після такої страшної новини неможливо описати словами.
Ми знову всі “злетілися” до тебе наша матуся, твої дочки з чоловіками, онуки та правнук, але примчали ми вже не на зустріч, а на останнє прощання з тобою! Як же це так могло статися, мамо?!
Мама, матусю, рідна! Ти своїм життям на цій землі мабуть заслужила у Бога, і він дав тобі легку і дуже швидку смерть, ти цього навіть не помітила, рідна наша! Він знав скільки ти вистраждала у своєму житті і ніколи не нарікала, знав твоє добре серце, знав усі твої добрі справи, і вони переважили всі твої гріхи.
Тому ти й заслужила таку легку і дуже швидку смерть. Смерть, яку я називаю переходом з цього грішного світу в інший світ, де немає болю, немає дурних гонінь за матеріальними благами, немає заздрощів і немає зла, а є одна Божа благодать, є милість і безмежна його любов, яку повністю і по-справжньому зрозуміти і відчути можна тільки там, перебуваючи поруч із Ним!
Спокійна смерть, я завжди вважала тебе за нагороду за чесне життя!
Мамочко наша, видно, що Господь любить тебе, він навіть погоду тобі приготував. Адже всю ніч йшла злива і ми дуже переживали і благали Бога припинити її. На ранок дощ стих, і вийшло ясне сонечко, все підсохло і ми дякували за це Богові.
Але як тільки тебе засипали землею і наклали на могилку вінки, знову почалася страшна злива і вона не вщухала вже добу. Господь дарував нам цей час погоди щоб ми змогли гідно провести тебе в останню твою дорогу, а потім сонечко знову пропало і не показувалося вже добу.
Розумом ми звичайно ж розуміємо, що рано чи пізно це мало статися і ти все одно, залишила б нас колись, для того ми всі й народжені, щоб померти, але чому так рано, матусю, як нам з цим змиритися люба, як це прийняти серцем? Адже ввечері з тобою все ж таки було добре, а дуже рано вранці тебе вже не стало, твоя душа покинула вже своє тіло і відлетіла від нас дуже далеко…
Хай зрадіє твоя душа в іншому світі матуся, душа, яка залишила своє тіло і пішла до свого Творця… тіла більше немає…
Віримо і сподіваємося, що ти вже зустрілася з Господом, з Надюшею, зі своєю мамою, бабусею!? О Мамочко, частинка душі нашої, нам усім дуже важко і порожньо без тебе, рідна. Нас ніби накрила величезна і дуже холодна лавина, з якої дуже складно вибратися. Немає більше того світла та джерела тієї енергії, якою ти для нас була і нам дарувала.
Наче хтось узяв і загасив лампочку, і ми поринули в холодну темряву. Раніше, коли ти тільки з’являлася, життя починало вирувати, все навколо оживало і грало, а зараз усе наче застигло! Ми приїхали в село на 9 днів, і ти нас уже не зустрічаєш, спорожнів наш батьківський будинок і двір без тебе, все стихло і наче завмерло без тебе матуся.
Ми, твої діти, знову зібралися разом, і кожен сидить зі своїм болем у серці і мовчки плаче… Раніше, як бувало? Ти сідала разом з нами, слухала наші розмови, розпитувала нас про все, давала нам свої поради, ну і звичайно, піднімала нам настрій своїм заразливим сміхом.
Ми довго могли так сидіти всі разом і спілкуватися, ми раділи тій гармонії та тій повноті, яка в нас була. Сьогодні все це залишилося лише у спогадах. Раніше були інші почуття і відчуття всередині, навіть якщо ми були вдалині від тебе, ми знали, що ти є, що з тобою все добре, що ти завжди чекаєш і молишся за нас.
Важко дуже без тебе люба, і найважче Танюшці та її родині, адже вона завжди жила з тобою, як же боляче їй зайти сьогодні в твою кімнату, матусю! А батько? На нього ж без сліз не подивишся матуся, ходить просить у тебе за все вибачення, і цілує всі твої сліди, всі картини, вишиті твоїми руками цілує, гірко плаче та наказує!
Він не зможе без тебе, рідна, він же без тебе як без очей, ти ж завжди була йому поводирем у цьому житті, вела його, любила і прощала йому всі образи, як він без тебе тепер, туга за тобою з’їдає його?! Але ти будь спокійна кохана, ми доглянемо його і завжди пожаліємо, аби він зміг пережити цю втрату…!!!
Чому таке жорстоке це життя? Адже розуміємо ж ми багато в ній і теорію знаємо, а ось цінувати починаємо насправді лише тоді, коли втрачаємо когось із рідних! Ось тільки тоді, повернути час, чи щось змінити, вже ніяк не можна?!
Та мамо, ти прожила нелегке, і дуже важке для тебе життя, але завжди все терпіла, я б точно так не змогла і не витримала. Але ти змогла, ти в нас була особлива, завжди довіряла Богу і мала страх перед Ним – мабуть, це тобі й допомогло жити – справжня ВІРА не на словах, а на ділі!
Як завжди говорив мій чоловік, твій зять, що ти отримаєш свою нагороду від Господа за своє терпіння, любов і вірність. Дай Боже мамочко, щоб так воно і було! Адже ти стільки вистраждала за всіх нас, а скільки ти пережила за свою онучку? Як же ти кричала матуся, коли її не стало, твоєї онучки, однієї єдиної трояндочки в чоловічому палісаднику онуків!
Ми ж тоді не знали, як тобі про це сказати. Адже, ти, як і я, не могла прийняти і повірити, що це може статися, ми вірили в диво і іншого не приймали. Добре ще, що за кілька днів до Надюшиної смерті, Сашко, твій молодший зять, привіз вас усіх із села до донечки до хоспісу, і це була твоя остання зустріч із твоєю онучкою, матусю.
Почувши цю страшну новину, ти рвала на собі одяг і кричала на все село нелюдським голосом… Ми трималися як могли, і вже заради тебе, наша рідна. І я трималася мамулічка, так, я ходила як тінь, як живий труп, бо дух мій був разом із моєю дівчинкою, але я якось трималася, мам. Ти тоді відмовилася від усіх медикаментів, щоб бути в здоровому глузді, бачити все, пережити і пронести на собі це останнє прощання зі своєю онукою.
Багато тобі довелося вистраждати, матуся наша. Смерть Надюші дуже підкосила тебе і ти готувалася вже йти слідом за нею, але я тобі не давала спокою, тепер тебе турбувала вже я, ти за мене дуже сильно переживала, ти не відходила від мене, сиділа поряд у моєму ліжку, непомітно втирала сльози і тихенько за мене молилася. Так, мені не хотілося тоді жити, я ввійшла до тями замовкла і тільки лила сльози, мені хотілося лише заснути і більше не прокидатися, такою я була до сорока днів.
Ти з сестрами не знала, що робити зі мною, ви все дуже боялася, щоб я не перестала говорити і зовсім не оніміла. Пробач мені рідну за всі ці переживання і муки, пробач, що змусила страждати і так поранене твоє серце, пробач мені матуся!!!
Твоє кохання, твоя турбота і материнські молитви додали мені сили, і я вистояла матуся, я знову підняла свою голову, щоб жити далі, жити заради всіх вас, заради себе самої та заради світлої пам’яті моєї донечки! Дякую тобі за все рідне!
Тобі було дуже важко з нами, але незважаючи на це, ти виростила нас, чотирьох твоїх дочок і навчила нас найголовнішому – бути людьми. А який у тебе був чарівний голос матусі, на все село був перший і дуже дзвінкий голос! Ще далеко ми чули, коли ти їхала додому з роботи.
Машина вже зупинилася біля нашого будинку, але ти зі своїм колективом ще співаєш, і доки не доспіваєте пісню, тебе не відпускали і не давали зійти з машини. Ти завжди була душею будь-якої компанії, тебе всі дуже любили. Адже ти завжди була щира, справжня та дуже добра, як тебе за це не любити!
Ти завжди боролася за справедливість, за що завжди потім і страждала, адже немає її в цьому грішному світі справедливості цієї! Ти була в нас найдобрішою і найчудовішою, завжди допомагала всім людям, готова була завжди всіх дати притулок, нагодувати, обігріти, віддати останнє…
Усьому цьому ти навчила і нас матусю! Адже ми ж твої діти, твої донечки, і ми не можемо бути іншими, ми також такі, кохана наша, ти ж знаєш це! Ми так само як і ти завжди боремося за справедливість, так само страждаємо, так само допомагаємо і піклуємося про інших, так само й помиляємось і вчимося на своїх помилках, як без цього.
Також ми як і ти, намагаємося вірити, довіряти і молитися одному живому Богу, як ти нас і вчила, і особливо просила при останній нашій зустрічі з тобою: не шукайте ніколи ні де і ні чого, є тільки один Бог, одному Йому довіряйте , моліться і просіть у Нього допомоги, дітки мої…”
Ми не знали про багато твоїх добрих справ мамочка, виявляється, що ти всіляко допомагала навіть нашому батюшці Борису прижитися в селі. Як він нам розповідав, на тебе дуже любили і завжди чекали його діти, його матінка, ти завжди передавала їм різного роду подарунки, солодощі, різні частування.
Ми були приємно здивовані, коли вдома, після прощальної служби для тебе, ми почули від нього добрі слова подяки на твою адресу, він дякував Богові за тебе – виявляється, що ти єдина з нашого села, хто підтримала і допомогла йому, коли він приїхав до нам у село виконувати свою Божу місію.
Ти всі ці роки допомагала йому, завжди підтримувала його добрими словами і давала йому материнські поради, а він дослухався до тебе, любив і поважав! І це все ти, наша мамо, це так на тебе схоже!
А пам’ятаєш мамулю, коли я з Києва привезла до нас у село на Різдво, Рітулю, одну з наших матусь, з якою ми разом лікували наших дітей і разом пережили їхню втрату? Горе нас тоді об’єднало і Рітуля стала для мене як сестра. Після всього пережитого нами разом, я її дуже полюбила і всіляко підтримую завжди.
Бачачи її страждання та самотність, я запросила її до нас, і вона погодилася. Коли ми їхали вже з нею назад, вона в маршрутці розплакалася і я подумала, що ми чимось її образили, але вона мені відповіла:
Какая же дружная у тебя семья, Нин, какие вы все хорошие и заботливые, я такого и не знала у себя, у нас такого никогда не было, мы никогда не собирались все так вместе на праздники у родителей! У нас никогда не было таких теплых отношений с мамой и сестрой, как я увидела это между вами! Я так переживала, как меня у вас примут, чужого им человека, но войдя в ваш дом, меня окружили такой заботой и любовью, что я не чувствовала себя чужой, но “вашей”. А Твоя мама – это же поток огромнейшей энергии и любви, центр всей вашей большой семьи, вокруг которой вы все собираетесь!!! Я так рада за вас и мне так обидно за себя, я буду пробовать тоже строить такие отношения с мамой и сестрой…
Я обняла її і сказала, що в неї завжди є я та моя сім’я.
І це теж твоя заслуга матуся, ми всі такі тільки завдяки тобі, завдяки твоїй невичерпній турботі та любові, яку ти сіяла в кожного з нас, Ддякую тобі величезне за це, люба наша! Ти знала всіх наших підопічних хворих діток та їхніх батьків, завжди питала мене про них і молилася за них.
А коли я взяла тебе з ними на Закарпатті, там ти ще більше прикипіла до них душею, і вони всі полюбили тебе, як діти, так і їхні батьки, бо тебе неможливо не любити таку добру, веселу та справжню! Сьогодні вони разом зі мною, так само сумують за тобою рідна і підтримують мене.
Молись і там за них, матусю! Я, як і ті рази, знову внесу твій внесок у їхнє одужання і повезу їх на реабілітацію до Сваляви, тільки ти допоможи мені будь ласка від туди, зміцни мене і додай мені сил своїми молитвами, люба моя!
Дивлячись на мене, ви не помітите пожежу, що палає в моїх грудях, а тим часом серце моє розривається від болю, обливаючись кривавими сльозами. Моє серце тоне в сльозах, воно наче латаття, що живе по горло у воді. Тільки мені не вижити, коли набереться ціле море сліз.
Я не можу вже боротися, я дуже втомилася, я вже тону в цьому морі болі та туги! Господи, коли ж закінчаться ці муки? Скільки ж ми можемо їх винести Господи, адже вже нема ні сил ні здоров’я на них? Допоможи нам Господи Ісусе, зміцни нас десницею правди Твоєї і додай нам сил і терпіння, щоб знову піднятися!
Ми намагатимемося виконати те, чого ти нас навчала і просила матуся. Ми будемо всі дружні, як і завжди, допомагатимемо, піклуватимемося і завжди підтримуватимемо один одного, ти ж знаєш нас, дітей своїх! Ми ніколи не залишимо один одного, завжди будемо разом, щоб з нами не трапилося, в радості чи в горі, завжди триматимемося один біля одного і завжди підставлятимемо своє плече один одному.
Ми в тебе особливі, як і ти була в нас. Знаючи нашу любов і турботу один про одного, будь впевнена матуся, що ми завжди готові віддати своє життя одне за одного. Не хвилюйся за нас мила, якщо вже настануть дуже важкі часи і нам стане дуже важко, то ми, як і колись говорили, зберемося все в одному будинку і один за одним доглядатимемо і піклуватимемося.
Спи спокійно наша рідна, будь нашим ангелом хранителем, оберігай і моли Господа за всіх нас!
Ми любимо і завжди пам’ятатимемо тебе рідна! Вічна тобі пам’ять!
Нехай, ця мною, пережита життєва історія, змусить сьогодні багатьох із вас задуматися про ваше життя. Згадайте сьогодні своїх матерів, які завжди чекають на вас і поспішайте набрати їхній номер, скажіть як ви любите їх, як вони дорогі вам, що вони дуже вам потрібні і ви щодня потребуєте їх!
Любіть своїх матерів, любите їх за життя, не відкладайте на завтра вашу зустріч з ними, адже життя таке, що завтра може вже не наступити! Тому приділяйте їм максимум своєї уваги, частіше дзвоніть і говоріть їм свої слова подяки та любові! Адже мама – це мама, її ніхто нам не замінить! Тільки вона вміє все прощати, безмежно кохати і довго – довго чекати!
Мене вона вже не зустріне біля воріт, а ви ще можете встигнути поїхати до неї чи зателефонувати. Поспішайте дорогі мої брати і сестри, адже вона чекає на це кожну свою хвилину!
Любіть та бережіть своїх матерів!
Сьогодні дуже важкий для мене час, сьогодні мені дуже боляче і важко, і сьогодні я сама дуже потребую вашої підтримки, ваших молитв. Чи не відмовте мені в них будь ласка! Помоліться за мою Мамку, новоприставлену рабу Божу Галину і мою донечку Надюшку, помоліться за мене та всю мою родину!
Дякую вам, що Ви є, дякую, що Ви справжні, добрі, щирі, співчутливі та дуже чуйні!
Будьте такими завжди!
Я дуже хочу і молюся, щоб у Вас завжди були живі та здорові близькі Вам люди. І щоб Ви завжди могли повернутися до себе додому, де на Вас дуже люблять і чекають!
Бережіть себе та своїх близьких! Цінуйте кожен свій день, прожитий у колі своєї улюбленої родини!
Хай благословить і береже вас усіх Господь!