Два роки минуло як уві сні. Материнська свідомість розуму і серця ніяк не може прийняти цієї втрати…!
Адже наші діти – це подарунок від Господа, печалі не приносить… Вони для нас найдорожчі та найцінніші, ні чим і ні ким не замінні. Вони радують нас, коли простягають до нас свої ручки, ніжно обіймають нас і притискаються до нас, щоб відчути себе в безпеці в обіймах своєї мами.
І що б з ними не трапилося, вони зовсім по-дитячому впевнені, що мама завжди допоможе і захистить, що мати завжди простягне свою руку допомоги, щоб підняти свою дитину… Першими і останніми словами для них так само стануть слова:
– Ма-ма… ма-ма…
– Мама, допоможи мені… мама …!
На превеликий жаль, мама не завжди може допомогти, навіть тоді коли вона готова віддати своє життя, щоб врятувати життя своїй дитині.
Коли Бог закликає до Себе, людина безсилий щось зробити… ! Сьогодні ти розумієш, що немає жодної різниці проживеш ти довге чи коротке життя, головне, чи зустрів ти в цьому земному житті самого Творця, який повністю змінить тебе і твоє життя! Адже для людини життя не має жодного сенсу, поки вона не знайде в ній Бога. Живого Бога, який, милує, прощає, любить і дарує нам спасіння, дарує вічне життя, в якому я дуже сподіваюся зустрітися зі своєю Надюшкою, щоб прибувати з нею довгі дні вічності.
Моя дочка знайшла Бога, любила Ісуса і вірила в Його спокутну жертву. Вона завжди була на Його боці, захищала Всевишнього навіть у нестерпні хвилини своїх фізичних страждань. І коли вже здавалося я зовсім ослабла у вірі, бачачи її муки і кричала до Господа – Якщо Ти є… вона говорила – Пробач нас Господи, – Ти не даси мені більше, ніж я зможу винести …!?! У таких дітей, нам дорослим, треба багато чого повчитися, і я вчилася і навчаюсь донині.
Наша Надюша була дуже сильна духом, мужня та добра дівчинка, яку любили всі. Сама страждала, але продовжувала молитися та підтримувати інших. У роки ремісії моя дочка разом зі мною радувала наших діток у відділенні як волонтер. Переодягнувшись у костюм веселого клоуна, вона дарувала всім діткам позитивні емоції та невеликі подарунки. Переносячи свої власні страждання та переживши страждання інших дітей, Надюша приходить навчатися до Київського Палацу дітей та молоді, щоб стати журналістом та розповісти всьому світу про страждання онкохворих дітей. Вона робила свої перші сюжети, які транслювалися на телебаченні, але на превеликий жаль найцікавіший для неї світ журналістики, який дуже її захопив і відволік, тривав для моєї дівчинки не дуже довго.
Надюша мріяла зустріти одне єдине і взаємне своє кохання, вийти заміж і народити двох близнючок… Її мрії так і залишилися нездійсненими мріями…!
Я як можу так намагаюся продовжити розпочату з нею тоді роботу і я дуже явно відчуваю на собі її величезну допомогу та підтримку…!
Ми пам’ятаємо та любимо її! Вона завжди в нашому серці і назавжди залишиться в нашій пам’яті дуже доброю та життєрадісною, коханою, рідною та неповторною дочкою!
Сьогодні я прошу ваших молитов про мою Надію та Котелевець Серьожку. Вони разом лікувалися, моя дочка дуже любила і молилася за найменшого тоді у відділенні малюка, вони обидва пішли в червні, різницею в 1 рік. Помоліться будь ласка за наших дітей і за нас, їхніх батьків! Ми дуже потребуємо ваших молитов, вони надають нам сили жити далі!
Вічний вам спокій наші кровиночки! На якому б світі ви не були, наше кохання назавжди залишиться з вами!
Бережіть себе та своїх близьких! Дорожіть щодня, прожитим у колі своєї улюбленої родини!
Відео сюжет, присвячений пам’яті нашої дочки Надії! У ньому щасливе життя нашої дитини, перерване страшною хворобою. Фото з цуценям – це останнє її земне бажання (той-пудель – Єва, вона мріяла про собаку останні свої 5 років), яке Господь виконав через дуже добрих людей за два місяці до її відходу на небеса.
СТОРІНКА З РЕКВІЗИТАМИ