Подяка має величезну силу у цьому світі. Адже вдячне серце отримує зцілення, відкриває раніше зачинені двері, отримує прощення, просування вперед та відкриває величезний потенціал у нашому житті. Коли ми дякуємо Богові за все, що відбувається в нашому житті, ми рятуємо душу свою від скорботи і наше життя оновлюється, тому що вдячне серце дає життя, оскільки саме серце є джерелом нашого життя. І що дуже важливо, вдячне серце здатне розтопити лід у серці іншої людини, а це дорогого коштує, адже серце, що зцілюється, змінюється на краще і набуває нового сенсу у своєму житті…
Нам треба навчитися щодня дякувати Богові за все, що в нас є, і тоді наша вдячність відчинить нам двері успіху, наповнить нас Божою присутністю, зміцнить нашу віру і зробить нас позитивними людьми.
Маючи вдячне серце, ми зможемо навчитися бути щасливими у цьому земному житті.
Одна маленька подія, що сталася зі мною перед Новим Роком, дуже порадувала мене і змусила трохи більше поміркувати про подяку. Коли ти щиро робиш людям добро, допомагаєш їм чим тільки можеш, вкладаючи в них своє серце і свою душу, ти ніколи не думаєш щось отримати від них натомість, зробила добре діло, помолилася, подякувала, прославила за все Бога і забула. Цього я й навчаю своїх підопічних та їхніх батьків. Якщо у когось є бажання в серці сказати мені “дякую” або привітати мене, хоча б один раз на рік листівкою на день народження або Різдво, це стане дуже приємним для мене сюрпризом і я буду їм дуже вдячна!
Я ніколи ні від кого нічого не чекаю і звикла більше віддавати, ніж брати, це я завжди роблю всім свята і дарую подарунки, тому, отримавши несподіваний сюрприз, у мені знову прокинулося приємне почуття радості, яке давно зачаїлося далеко в глибині моєї душі і просто заснуло, після відходу моєї дівчинки. Як довго воно спало це почуття!? Дякую Богові за Вікторію, яка розбудила в мені це чудове почуття радості та польоту, Вікторію, яка вклала в цей подарунок Свою щиру подяку, яка виходила з її серця, розтопила кригу і достукалася до мого серця. Це дуже приємне почуття задоволення – коли ти розумієш, що ще один день прожитий тобою не дарма!
Так от, перед Новим Роком, я, як завжди, допомогла ще одній родині з Харкова, зробила добру справу, помолилася, щоб Господь благословив, допоміг і обернув ситуацію тільки на благо і повернулася до своїх повсякденних справ. Десь за два тижні, мені приходить смс повідомлення з “нової пошти”, отримати посилку, без оплати. Я звичайно здивувалася, оскільки нічого не замовляла, ще й без оплати, але на пошту все ж таки сходила. Вирішила відкрити посилку і там вирішити, що з нею робити. Відкривши ящик, я побачила гарну коробку цукерок (до речі, дуже смачні), подарунковий набір зеленого чаю з букетів троянд, заварник до цього чаю та листівку, в якій мені дякують за добрі справи. Прочитавши листівку, мені стало дуже – дуже приємно, прям до метеликів усередині! Але від когось посилка, я так ще й не знала, думки були, “може волонтери привітали”…
Дорогою додому, я йшла радісною і, як часто я це роблю, розмовляла з Господом: “Господи дякую тобі за все, я не знаю від кого ця посилка, але мені дуже-дуже приємно, дякую, що ти через якогось доброго людину зробив мені приємний новорічний сюрприз, благослови його і нагороди за такий мені подарунок…” Прийшовши додому, я похвалилася чоловікові, синові, показала їм листівку. “Зайвий раз гордість бере за нашу маму”, – сказав мій коханий синові, прочитавши листівку.
Вдома вже, я взяла свої окуляри і вирішила подивитися зворотну адресу на скриньці, де побачила, що посилка прийшла з Харкова, але не те відділення та не ті ініціали, на які я раніше відправляла. Подумала: “а може діти…” Набралася сміливості і зателефонувала за номером, який там був вказаний.
“Здрастуйте, це Ніна Москальова, я отримала Вашу посилку, дякую Вам величезне! Я не знаю від кого вона, можу зараз лише припускати, але мені було дуже приємно!” І так, посилка була від дочки жінки, якій я допомогла! Ми поговорили з нею по телефону, а потім ще довго переписувалися Вайбером.
Такий ось у мене був новорічний приємний сюрприз від чужих мені людей, яких я зовсім не знала, а познайомившись трохи ближче, знайшла ще одну споріднену душу! У такі ось життєві моменти і розумієш як мало потрібно людині для щастя! Таке ось, вдячне серце є у людей, шкода тільки, що воно таке не у всіх!
А моя подяка за кілька днів обернулася для мене новим несподіваним сюрпризом привітання, вже від наших вдячних мам, яких я дуже люблю!
Останнім часом я спостерігаю, що люди сприймають допомогу для них як належне від волонтерів, забуваючи про те, скільки сил, здоров’я та часу вони на них витрачають. Вони забувають тих, хто перебував поруч із ними у найважчі хвилини їхнього життя, тримав їх за руку, знаходив їм слова віри, втіхи та підтримки, разом із ними молився, плакав та сміявся! Дуже шкода, що вони забувають! Я теж була на місці мами, яка потребувала допомоги на лікування своїй дитині, але я з ніжним трепетом і величезною подякою ставилася до всіх, хто нам допомагав, мені тоді хотілося віддати все, аби тільки моя дитина одужала, і я віддавала… Я ділилася грошима і чим тільки могла з матусями інших діток, які не мали зовсім нічого, ні грошей, ні допомоги і ніякої підтримки. Так, були й такі у нашому дитячому відділенні, і сироти та дуже бідні сім’ї. Ніколи не забуду наші перші кроки на шляху до нашого лікування, де доля познайомила мене з дуже гарною матір’ю, хоч син був їй і не рідний. Вже тоді я почала сіяти добре насіння і піклуватися про інших діток.
Дізнавшись про страшний діагноз у нашої Надюшки, у розбитому стані та в повному невіданні, ми й надалі проходили обстеження в інституті раку, щоб отримати повну картину проблеми та розпочати лікування у Київському онкологічному центрі. Тоді ми і припустити ще не могли що чекало нас попереду. Волонтерство тоді тільки-но почало розвиватися, тому всі витрати на обстеження та лікування лягали на плечі нашої родини та моїх рідних, далі вже отримували допомогу і від інших людей, яким я донині вдячна за їхню пряму участь у житті та лікуванні нашої дитини.
На початку нашого шляху, один із днів обстежень, Надюші робили пункцію кісткового мозку. Ми не знали тоді, що це і як воно відбувається. Від страху та хвилювання, я нічого не розуміла і нікого не бачила крім дочки, але намагалася її налаштувати на те, що все пройде легко та безболісно. Коли її забрали на цю операцію, я могла тільки повторювати: “Господи допоможи, Ісусе Христе, сину Божий не залиши нас, допоможи нам…” Потім була кімната, де наша дівчинка відходила від наркозу. Поки вона прокидалася від наркозу, я сиділа поруч, цілувала її бліді ручки і заспокоювала її, коли вона марила: “Мама не залишай мене, мама мені боляче, мама, я що, померла???”. “Немає донечко, я поряд з тобою, ти жива, ти не померла, ти жива, радість моя, ти не помреш, ти житимеш ще довго-довго …”
Сльози струмком лилися з моїх очей, а серце тремтіло так, що щохвилини могло вирватися з грудей… Відразу за Надею занесли ще одного хлопчика, і ми були вже не одні. Удвох, з іншою мамою, було вже легше. Ми обидві сиділи біля своїх дітей і мовчки ловили кожен їхній вдих і видих. Коли діти стали потроху приходити до тями, нам стало вже легше і ми почали з нею знайомитися. Жінка розповіла мені, що самі вони з села, що син захворів і вони приїхали на дообстеження, що чоловік працює, а вона займається зараз дитиною, на час обстеження вони зняли в Києві квартиру, поряд з Інститутом раку, живуть вони бідно та дружно, що це син її чоловіка, що він сирота, оскільки мати його померла, що після смерті матері хлопчика, вона тривалий час опікувалася, допомагала і стежила за ним, і зараз вони живуть разом. З величезним смутком розповіла про хворобу дитини, що попереду дороге лікування, все як і у нас.
Коли діти прийшли до тями, ми всі разом пораділи і познайомилися, я з величезною радістю спостерігала, як вона з ніжністю та любов’ю ставилася до свого сина, а він, дуже мило, обіймаючи її, цілував і називав її: “мамочка моя кохана…” Поки наші діти спілкувалися, я покликала її до вікна, дістала з гаманця половину, що я мав і простяг їй:
-Візьміть будь ласка, це вам із сином, це звичайно не вирішить вашу проблему, але хоч трохи допоможе.
-“Що Ви, я не можу взяти, ще й так багато, адже вам самим потрібно, дякую, не треба…”Беріть, я даю Вам щиро, від щирого серця, тому що дуже хочеться Вам допомогти, і нехай наші діти будуть здорові”, – сказала я і поклала гроші їй у кишеню! “Не переживайте за нас, Бог все побачить!”
-“Беріть, я даю Вам щиро, від щирого серця, тому що дуже хочеться Вам допомогти, і нехай наші діти будуть здорові”, – сказала я і поклала гроші їй у кишеню! “Не переживайте за нас, Бог все побачить!”
Зі сльозами на очах, дуже соромлячись, жінка подякувала мені, а потім простягла до мене свої руки і запитала: “Можна я обійму Вас?”
Ми обійнялися з нею, потім повернулися до наших дітей і я радісно всім сказала: “Ну що, голодні? Час після наркозу вже минув, тепер усім їсти, я пригощаю!” Мати хлопчика знову збентежилася, але я не дала їй можливості чинити опір і відчувати себе ніяково, я взяла її під руку, Надюша взяла хлопчика за руку і ми спустилися в кафе-їдальню, яка знаходилася в підвалі інституту раку. Я замовила всім обід, хто що хотів, і ми сіли обідати. Сиділи ми по двоє людей, за двома столиками поряд. Я сиділа навпроти хлопчика і бачила як його очі горіли від радості, емоції його переповнювали, він їв і говорив своїй мамі: “Мамо, Боженько нас любить, бачиш, Він послав нам цю тітку і ми сьогодні не будемо голодними, вона нас нагодувала ще й Денюшки дала, це гарна тітка …”
Я дивилася на нього і думала: “Як би я хотіла зробити для тебе набагато більше, синочку, щоб твої очі завжди так радісно світилися від щастя, якби я тільки могла, ти головне одужуй і живи…”
Потім ми попрощалися і попрямували до виходу, йдучи, я купила ще солодощів, дала Надюші і попросила її віднести хлопчику. “Мамочко, дивися, те, що я хотів, ура, у нас сьогодні дуже щасливий день…”, – на таких радісних нотах дитини ми і розійшлися, мені було приємно що я змогла подарувати їм такі приємні хвилини, а їм від того, що вони зустріли нас.
Більше я їх ніколи не бачила, нам більше не доводилося зустрічатися. Можливо, вони лікувалися в Інституті раку як іногородні, а ми – у Київському міському онкоцентрі. Вже там, перебуваючи у дитячому відділенні онкології зі своєю донечкою у 2006 році, я брала шефство над тими, хто потребував допомоги та намагалася всіляко їм допомагати. Так, потихеньку, перебуваючи ще на лікуванні зі своєю дівчинкою, прийшла до волонтерства. Як допомагала, допомагаю так і допомагатиму іншим, ні про що не шкодуючи, незважаючи ні на що! Просто сьогодні все якось не так! Чи тоді ми були інші, чи час такий, але зараз усе стало зовсім інакше?!
Тому я дуже хочу, щоб ми завжди мали вдячні серця, дякували Богові за все і дякували тим добрим людям, яких він нам посилав і посилає! Не забувайте людей, які у найважчі хвилини у вашому житті, опинилися поряд з вами і всіляко допомагали та підтримували вас! Говоріть їм хоч іноді дякую, або надішліть їм, таку ось, листівку подяки, яка торкнулася моє серце і спонукала мене написати цю статтю. Завжди робіть добро і воно до вас обов’язково повернеться!
З наступаючим Новим Роком та Різдвом Христовим усіх Вас, дорогі наші друзі та помічники!
Нехай цей рік принесе всім вам лише радісні події та подарує вам багато щастя!
Нехай ваша дороговказа завжди висвітлює ваш шлях і приведе вас до великих висот, на яких ви зможете подякувати і прославити за все Бога!
Здоров’я всім нам, миру та єдності Духа!
З повагою, Ніна Москальова, директор та волонтер, БФ “МОЯ НАДІЯ”.