Пам’яті Надії Лісовської. Розмова з тобою…

Статті | 8.06.2022 | 0

Яким швидкоплинним став наш час. Життя почало часто ділитися на до і після, а це дуже пригнічує, забирає сили та здоров’я, залишаючи нам одну надію! Але як би важко нам не було, ми все одно піднімаємось і дивимось лише вперед! Все, як і з тобою – вже 12 років дивлюся в небо, шукаючи твоє обличчя і подумки розмовляю з тобою, моя дівчинко. Після твого відходу, моє життя розділилося на три частини, до твого діагнозу, на час лікування і – на якийсь час без тебе. Я навіть не знаю, як я змогла з усім цим впоратися, особливо після того, як тебе не стало. А я якось упоралася… А спочатку думала, що після такого вже й не живуть, як виявилося – живуть, але вже зовсім по-іншому, якось. Перші дні, я навіть намагалася тобі подзвонити, не усвідомлюючи, що ти більше не відповісиш мені.

Лисовская Надежда и Москалева Нина

Ох Надюшка, доню моя рідна, як же могло з нами таке трапитися? Так, я все ж таки вижила, завдяки вірі, яку мені дарував Господь, завдяки нашим рідним, близьким і завдяки твоєму останньому заповіту:

Мамо, Господь є, я знаю, повір мені, мамо, не ображайся на Бога, якщо навіть він забере мене до себе… не залишай цих дітей та їхніх мам, допомагай їм, ти знаєш як їм допомогти і як підтримати, ти все знаєш, ти все зможеш, мамо, я знаю.

Як же мені тоді боляче було слухати ці слова, як же я можу розлучитися з тобою, кровиночка моя люба, і як мені не ображатися на Бога, якщо з твоїм відходом він уб’є і мене, він перетворить мене на ніщо, хіба я зможу після цього ще дихати??? А виявилося – змогла! Оскільки Господь не залишив мене, він довго боровся за мене і вивів мене з темної безодні, він підняв мене, відродив із попелу і тепер не залишає мене. З того самого дня, він – моя реальна допомога, моя сила і щит, моя фортеця, мій Небесний Батько, мій терплячий і люблячий співрозмовник.

За ці 12 років без тебе багато нам ще довелося пережити донечка: революцію, потім почалася війна на сході України, потім додалися віруси, а тепер ще й повномасштабна війна, жорстока та непередбачувана. Я багато думала, багато міркувала, для чого ще й усе це прийшло в наше життя, але поки що в мене одна відповідь – на все Божа воля!

Я часто спостерігаю за всім, що відбувається останнім часом, зіставляю з словом Божим, роблю для себе якісь висновки, молюся і розумію, що треба дуже багато молитися, бо настають дуже важкі часи, ось вони й прийшли, один Господь знає, що нас чекає ще попереду. А ось, спостерігаючи за людьми, я бачила як швидко вони змінювалися, коли прийшли всі ці труднощі: одні ставали ще людянішими, а інші – перетворювалися на кровожерливих нелюдів і це боляче і сумно, уявляю, як бачити це Всевишньому, адже він посилає нам ці випробування не просто так, вони для нас як іспит! Жадібність, златолюбство, і бажання нажитися на горі інших, погубить людей! Це як у мультику “Мадагаскар”, коли лев дивиться на звірів не як на друзів, а як на біфштекси… Але все, як і написано: “Неправедний хай ще неправду чинить, і скверний нехай ще скверниться, і праведний ще творить правду, і святий ще освячується“. І воно так і є, люди не змінюються, як я завжди кажу: “чайник ніколи не стане каструлею“, так і люди, добрі ще краще стають, а погані – ще гірші.

Навіть не знаю донечка, чи багато людей складуть цей іспит, щоб залишитися серед дітей Божих? Як я розумію, зараз триває війна як на землі, так і на небі, за кожну людську душу! Але на превеликий жаль, дуже багато людей стоять на боці темряви, і навіть війна їх не змінює, темні сили так уже заволоділи їх серцями та душами, що вони тепер для них стали як раби-виконавці, і їх просто шкода… У всьому, що відбувається сьогодні, не лише у нас, а й у всьому світі, я бачу загрозу не лише для України, а й загрозу для всього земного людства, не зрозумію тільки – як люди, країни цього не бачать? Господь дав нам усім ще маленький, а може й останній шанс, хочеться, щоб люди використали його на благо всім! Але замість єдності, турботи та любові один до одного, на людей кидають бомби, ракети, і ядерну ракету я не виключаю! Адже земля може взагалі закінчити своє існування, якщо людина не благає до Бога!

Чому люди не розуміють, що світ і порятунок всього людства залежить сьогодні тільки від них самих??? Ну ось чому люди не можуть жити мирно та дружно, ну чого їм сьогодні ще не вистачає? Ну та гаразд, я й так щодня з тобою про це говорю, ти й сама все це бачиш… що вже буде, те й приймемо, а все буде – слава Богу, на всю його святу волю і нехай його задуманий план здійсниться! А наше завдання: любити, дбати про інших, сіяти тільки добро, залишатися дітьми Божими, дійти достойно свого кінця і віру свою зберегти! І нехай допоможе нам у цьому Всевишній!

Лисовская Надежда Константиновна

Засумувала я сьогодні, захотілося побути на самоті, пішла до школи, де ми завжди гуляли сім’єю. Просиділа на лавці близько двох годин і подумки з тобою розмовляла. Перед очима попливли картинки останнього дня нашого спокійного життя. Ти бігала за братиком, він тікав і просив тебе його наздоганяти, сміялися, потім кидали м’яч, у тебе щічки червоненькі, ти посміхаєшся, потім береш лист акації, зриваєш листочки і тихенько собі кажеш: “Любить, не любить …” Бачу все це як наяву, і про себе посміхаюся тобі у відповідь … Хороший тоді був день, а вночі у тебе почалися болі в ніжці, з цього болю все і почалося.

Поки я там сиділа, мені захотілося зателефонувати мамі Толіка, з яким ви разом лікувалися, мабуть тітка Свєта потребувала нашої розмови, Толік пішов до тебе зовсім недавно, два місяці тому. У нього все було як і в тебе, тільки у нього ремісія була – 11 років, потім трапився рецидив, і ні хімія, ні операція, нічим йому вже не допомогли … Поки ми з нею говорили до мене прилетіли два сіренькі голуби, були схожі трошки біля моїх ніг і полетіли, я ще говорю т. Свєті:

“От наші діти подають нам знак, голуби до мене прилетіли, вже полетіли… слухай ще й білий прилетів, ходить тут біля мене… він теж уже полетів, ще й у бік мого дому…”

Вважатиму, що ти подала мені гарний знак, що зовсім скоро скоро настане мир, оскільки білий – це голуб миру?!

Ти знаєш, ця війна принесла ще одну цінність у наше життя, і це – мир! Дай Боже, щоб люди цінували це!

Ти молися там за нас донечко, моли Бога за мир для України, якщо це тільки можливо! І знай, що ти завжди в моєму серці, ти завжди зі мною, на якому б світі ти не була!

Люблю тебе моя радість та мій смуток!
Нехай Господь обійме тебе за всіх нас!
Вірю, що твоя душа знайшла там спокій, у тому світі іншому, у святій, Божій присутності!
Світла тобі пам’ять і вічний тобі спокій, моя Надія!

ПЕРЕЙТИ ДО РЕКВІЗИТІВ

Залишити відповідь