Коли в 2006 році я вперше переступила поріг дитячого онкологічного відділення зі своєю донечкою, всередині мене запалав вогонь зовсім нового і незрозумілого для мене почуття. Це було непереборне почуття тяжкості, болю та безвиході, яку я не можу забути досі! Мені тоді хотілося кричати в небеса, питаючи Бога, за що моя дівчинка і всі ці діти так мучаться і страждають, за що вони несуть на собі такий непосильний для них тягар і терплять страшні муки?! І я кричала та питала, але відповіді для себе я так і не почула! Перебуваючи довгий час на лікуванні зі своєю дитиною, в тому іншому і новому для мене житті, довелося пережити найважчі і найгірші дні для моєї родини! Багато чого нам довелося тоді побачити та винести, а влітку 2010 року довелося пережити і втрату нашої коханої дівчинки…!
Через деякий час, коли я спостерігала за здоровими дітьми на вулиці, в школі, мені дуже хотілося захистити і вберегти їх від того, що я бачила, перебуваючи в тому тяжкому дитячому відділенні. Мені так не хотілося щоб вони бачили біль та страждання хворих діток, що у мене навіть думки не виникало, щоб залучати їх до допомоги та підтримки хворих дітей, тоді я дуже боялася поранити їхню тонку і дитячу душу! Але згодом, я кардинально змінила свою думку!
Ішов час і все навколо нас змінилося, змінювалися навколо нас та наші діти!
Одного разу, коли від передозування наркотиків у нас у будинку померла сусідська дівчинка, вперше за весь час мені захотілося відвести до дитячого відділення онкології хоч кілька підлітків, щоб там вони побачили якісь там лежать важкі діти, які дуже хочуть одужати і щодня борються за своє життя. ! А як боляче мені було чути про самогубства дітей! Коли мало не щодня підлітки самі позбавляють себе життя, кидаючись з дахів висоток?
Я одразу подумала про свою дитину і перед моїми очима попливла картинка важкого спогаду. Я ніби знову повернулася в минуле і почула, як моя Надюша, слізно, молилася і просила Бога зберегти їй її життя, як вона питала в Нього за що їй випали такі страждання, чому вона так мучиться від страшних болів, чому не така як усі здорові діти … , а в кінці, такої розмови з Богом, моя донечка каялася і казала, що вона винесе все, що Він їй приготував! О Господи, як же вона прагнула життя! Дуже хотіла любити і бути коханою, хотіла стати мамою близнючок, стати журналістом та допомагати людям! Ну а що творять ці здорові діти, як вони так можуть чинити з життям, яке їм дав Господь??? Цієї хвилини мені дуже хотілося, щоб вони побачили інше життя і переосмислили своє, щоб бачачи тих дітей, вони зрозуміли свої помилки, і перестали усвідомлено себе вбивати!
Ну і останньою краплею для мене стали жорстокі побиття серед підлітків у школах, і особливо серед дівчаток. Хоча інші підлітки замість того, щоб втрутитися і розборонити, в цей самий час знімали на свої телефони побиття своїх однокласниць, викладали все це в інтернет, і навіть не розуміли, що вони самі є прямими співучасниками байдужості та жорстокості по відношенню до інших. ! У моїй голові не могло поміститися таке! Як дівчатка, чиїсь дочки, майбутні мами, можуть так поводитися і бути такі жорстокі??? Невже світ зійшов? Ну як таке можливе?
Всі ці події, що відбуваються з нашими з вами дітьми, дуже мене накрили і змусили багато міркувати. Я почала шукати відповіді на багато питань:
- що сьогодні відбувається з нашими дітьми,
- чому вони так поводяться,
- чому такі злі та жорстокі,
- чому уникають з дому,
- чому йдуть із життя,
- чому, чому, чому????
На всі ці запитання, у мене були свої відповіді, вони мені не дуже подобалися, але я їх визнаю!
Батьки мало приділяють уваги своїм дітям, мало з ними спілкуються, мало проводять з ними свій час, не вчать їхнього добра, співчуття, турботи, Віри, Любові! Батьки не мають часу на своїх дітей, тому діти шукають розуміння на стороні, найчастіше, в інтернеті, тому плоди такого пошуку, часто закінчуються плачевно!
У мене вже не виникало сумніву, що дітей треба брати до нашого Київського дитячого відділення онкології! І доки є надія, є час і можливості щось виправити, це потрібно робити! Дітям треба щепити любов, співчуття та турботу про ближнього! Їм треба бачити інший бік життя, адже діти мають бути радісними, добрими, милосердними, співчутливими до своїх близьких, один до одного. Ну а всі ці якості, найкраще прищеплюються на практиці! Дітей потрібно долучати до добрих справ, показуючи їх у своєму власному прикладі. Я почала думати і молиться за це! А в цьому очікуванні почала практикувати зі своїм сином. Хоч наш син і багато чого пережив разом з нами і ми з чоловіком намагаємось вкладати в нього все найкраще, ми почали долучати його і до нашої благодійної діяльності. Разом зі мною він їздить до наших підопічних, до військового шпиталю і допомагає мені там, де тільки можлива його допомога!
Настав і той момент, коли до нас приєдналася школа та однокласники нашого сина!
У святкові Великодні дні Воскресіння Христового, у школі було проведено Акцію “Від щирого серця”. Уся школа взяла участь у збиранні подарунків для онкохворих діток та поранених хлопців, які перебувають на лікуванні.
Я дуже вдячна Богу, що він розташував серця дітей, які виявили бажання відвідати наше дитяче відділення на Верховинній, 69 та військовий шпиталь, цей час настав і я дуже цьому рада!Дякуємо величезному заучу школи ім. Гетьмана України Івана Мазепи №292 м. Києва, Синицької Ніни Василівної, яка ще й є класним керівником мого сина. Дякуємо величезному директору школи № 309, Тимошенко Ользі Олексіївні та всім дітям цієї школи! На Великодні свята вони провели ярмарок, і зібрані на ньому 5000 грн., Великодній подарунковий кошик привезли для нашого підопічного Столярчука Владислава. Діти привітали нашого Владика, поспілкувалися за чашкою чаю та підтримали його матеріально! Дякую вам величезне за вашу неоціненну допомогу для Влада! Дякую вам усім, усім, усім, хто відкрив своє серце і вклав свій внесок у дуже добру і добру справу! Нехай Господь благословить вас усіх рясно, дарує всім мир, здоров’я, силу та міцність! Дуже сподіваюся і на подальшу нашу співпрацю! Вірю, що разом з вами, ми приноситимемо радість, допомогу та підтримку тим, хто цього дуже потребує. Разом з вами, ми сіятимемо і творитимемо добро, роблячи цей світ хоч трохи краще!
Тепер я маю надію, що з дітьми цих шкіл все буде добре, молюся і вірю, що вони будуть добрими та люблячими дітьми і виростуть справжніми людьми!
Дякуємо вам усім величезним від наших дітей та їхніх мам, їм було дуже приємно ваше відвідування та щире привітання з Воскресінням Христовим!
Христос Воскрес!