Події, які потрясли останнім часом всю Україну, і торкнулися багатьох із нас особисто, не пройшли непоміченими і для наших хворих діток… Трагічне протистояння, загибель людей, жалоба – докорінно змінили плани у багатьох наших підопічних, причому сильно позначившись на зборах коштів для тих, у яких сьогодні своя боротьба за життя, та кому потрібна невідкладна медична допомога! Багатьом сьогодні не до благодійності, багато непрацюючих державних установ.
Усі події, що сталися на Майдані нашого міста Києва, нікого не змогли залишити байдужими. Там, загинули наші брати, сини та сестри. У сім’ї цих загиблих героїв, прийшла страшна біда, настав найжахливіший день у їхньому житті, вони ховають своїх дітей… Це нестерпно гірка втрата для їхніх матерів, безмежний біль і страждання, і ми поділяємо їхнє горе і сумуємо разом із ними.
Вічна пам’ять усім загиблим героям України! Вони померли за нас, щоб ми звільнилися від рабства диктаторської системи наших політиків. Вони померли бідними, але багатими, бо багатство – це не золоті палаци, а чисте людське серце, яке вміє любити, співчувати і в будь-який час віддати своє життя за інших… А той, хто матеріально багатий, він бідний душею, він жебрак і нещасна людина, яка так і не пізнала любові Божої, не має почуттів співчуття і поняття самої любові… тяжко…
У такі дні і моя сім’я не могла залишитися осторонь і намагалася хоч якось допомогти і підтримати постраждалих людей на Майдані. У мою душу запала молода дівчинка – медик, яка витягала з-під обстрілу снайперів, поранених хлопців. Того кривавого й страшного для всіх дня, куля потрапила і в неї. Побачивши цю новину по телевізору, через пару днів, коли я дізналася, що Олесеньку перевели в палату, я була вже в 17 лікарні на Печерську. Адже підтримати психологічно і хоч якось допомогти матеріально, це найменше, що ми можемо зробити для наших, зовсім молоденьких, дітей – героїв. А ось перед тими загиблими братами та синами, по обидва боки, я, як і всі ми, буду у вічному обов’язку, молитимуся за них, їхніх батьків і проситиму у них прощення…
Підійшовши до лікарні, я побачила багато волонтерів, які перевіряли хтось, до кого, і навіщо йде. Увійшовши всередину, побачила багато поранених хлопців, що лежали на коридорах, бо місць у палатах уже не було. Дивитися на них без сліз було неможливо, спілкувалася в основному з молодими хлопцями по 18 років, обіймала і цілувала цих дітей, старшим тиснула руки, дякувала і просила прощення за те, що трапилося, плакала разом з ними, ледве трималася, але до кінця відійти, не можу й досі. Думати про цих постраждалих дітей, дуже важко… Адже ніхто з них і припустити не міг, що їх, по обидва боки – почнуть відстрілювати як кроликів. Всі вони дуже постраждали фізично, і ще зазнали серйозної психологічної травми, над якою треба знову працювати медикам. Бачачи згуртованість наших медиків у ті дні, у мене виступали сльози радості та гордості за них, – так, ось саме такими вони й мають бути! Дякуємо їм величезне за їхню величезну і дуже небезпечну на той момент, роботу! Хай благословить їх усіх Господь!
Провідала і Олесеньку. Куля в шию, пройшла на виліт, дівчинка багато втратила крові і багато потрапило всередину, дякувати Богу, операція пройшла успішно, тепер вона знаходиться під наглядом лікарів, вони спостерігають, як все обернеться. Почувається непогано, тримається молодцем і рветься знову туди, щоб допомагати і бути корисною, але їй треба ще багато часу, щоб остаточно видужати і відновитися. Леся передає всім величезне привітання і дякує всім, хто їй допомагає.
Давайте будемо молитися за всіх поранених, за цю героїчну дівчинку – Олесеньку, молитимемося і проситимемо Бога, щоб ці поранення, пройшли для всіх їх без жодних наслідків і ускладнень!
Ці молоді та безстрашні діти та їхні батьки!!! Люблячі Батьки, які не змогли відпустити їх одних на Майдан і весь цей час, були поряд зі своїми синами, всіляко намагаючись убезпечити їх від поранень та смерті, але на превеликий жаль, багатьом із них цього зробити так і не вдалося.
Вони йшли відстояти свої права на краще і справедливе життя, але ніхто з них і не припускав, що багато хто, так і залишиться там, на Майдані, так і не почувши про свою перемогу, перемогу небесної сотні!
Ми ніколи не забудемо ці страшні для всіх нас дні, вони назавжди залишаться в наших серцях, а в нашій пам’яті назавжди залишаться ці герої, які герої вижили і загинули за нашу з вами свободу! Вічна їм пам’ять!
Страшна біда може не прошеним гостем прийти в будинок до кожного з нас, але коли ми разом, впоратися з нею стає набагато легше. Будь-яка критична ситуація, будь-яка трагедія, з материнським криком про допомогу, і прохання, про які ми дізнаємося сьогодні щодня — все це приходить у наше життя не просто так, але насамперед для нас самих, і допомога, яку ми можемо надати, надається. допомогою, яку ми насправді надаємо самі собі… Адже коли ми дізнаємося про чужу страшну біду, наше серце співчутливо простягає руку допомоги своєму ближньому, і ми зовсім по-іншому починаємо дивитися на своє життя, починаємо цінувати тих, хто поруч із нами, і наші метушливі щоденні проблеми на тлі цього стають взагалі нічим, порожнім місцем… У такі моменти Господь змінює насамперед нас самих, змінює наше серце та всю ситуацію навколо нас!
Всевишній Бог насамперед дивиться на наше ставлення у таких ситуаціях — чи допоможемо, чи відгукнемося на чуже лихо, чи відвернемося і пройдемо повз, а нам з вами головне зробити правильний вибір. Велике Дякую тим, хто зробив цей вибір на користь людині, яка потребує допомоги! Неважливо, яку допомогу і яку суму ми можемо пожертвувати для порятунку людського життя (у кожного з нас свої статки) — головне, щоб наше бажання допомоги виходило із самого серця, щоб ми творили добро не заради очікування похвали та людської марнославства, а на славу Божу. адже тільки тоді воно зможе стати не тільки благословенням для цієї людини, але й принести хороші, добрі плоди у ваше життя… Своїми добрими справами, ми збираємо собі скарби на небесах! Ніщо матеріальне не має жодної цінності в очах Бога, його цікавить тільки наше серце, наша врятована душа, сповнена Його Божої любові.
І я благаю Бога, що б нам ніколи більше не доводилося бачити горе, сльози та біль наших матерів, але щоб ми завжди і скрізь могли чути здоровий і гучний дитячий сміх!
Я дуже хочу, щоб у всіх вас були живі і здорові близькі вам люди і щоб щодня ви змогли повернутися до себе додому, де вас завжди люблять і чекають!