Ще дуже рано, ранок тільки – тільки настає. Небо ще зовсім темне та затягнуте хмарами. А тобі давно вже не спиться, всі твої думки спрямовані в небеса, розум шукає хоч якусь соломинку, за яку можна було б вчепитися і знайти відповіді на найболючіші питання. Ти подумки розмовляєш з Богом, відкриваючи Йому свій біль, страждання і просиш лікувати все ще, відкриті і кровоточиві душевні рани. По твоїх щоках струмком котяться сльози… Ти дивишся у вікно, і начебто й спостерігаєш, як наближається новий день, який бурею увірветься у твоє життя разом із сходом сонця, але його не бачиш. Тишу цього ранку, змінить шум дня, що настав, і спокій усамітнення буде витіснений наполегливістю людських потреб… І так все відбувається в інші дні, але в цей день, перед очима матері пливуть картинки спогадів, по щоках, струмком течуть сльози, а серце і душа кричить у небеса від нестерпної та гіркої втрати своєї дитини.
По собі знаю, що вже два роки поспіль, саме так, починається кожен новий день батьків нашого Коля. З того самого страшного дня, як він захворів, пройшов з мамою всі муки тяжкого лікування, і зрештою, покинув цей грішний світ, немає більше того життя в його сім’ї. Життя звичайно ж триває, але це вже зовсім інше життя та інше його розуміння. Тепер материнське серце не зможе більше ніколи битися рівно, як воно билося раніше, адже в ньому живе нестерпно важка ноша і глибока біль, яку не зможе вилікувати навіть час. Але така вона – це земне життя! І нам доводиться з нею якось миритися, і як то жити! Жити з вірою, сподіваючись, що в тому, іншому житті на небесах, ми обов’язково зустрінемося зі своїми рідними і залишимося там з ними вже назавжди!
Останні дні, в пам’яті та в голові чомусь випливав наш Коленька, і я почала розглядати його фото, дивитися новини та бачу, що на це є своя причина, адже наближався день його народження. Так, нашому хлопчику могло б виповнитись сьогодні сім років, але на жаль… мабуть Богу він став потрібнішим…
Два роки тому, коли надії на одужання вже не залишилося, а Коля отримував останні свої призначення в Інституті нейрохірургії, я мав можливість відобразити останній його День Народження. Це була наша остання з ним зустріч, після якої він з батьками поїхав до себе додому, де невдовзі, 8 вересня 2014 року, перервався його земний шлях.
У мене був вихідник, повністю про Коленька і цей день, але його, ніби хтось узяв і спеціально стер … не зрозумію … Залишився запис лише з передачі, яку я нікому не показувала, але сьогодні, через два роки, на згадку про хлопчика, я її виставляю.
З сім’єю цієї дитини, я прожила не найлегшу частину у їхньому житті. Проживала та переживала її разом із ними. Разом раділи успіхам Колі і разом з ним сумуємо. Життєві історії кожного нашого підопічного я переживаю за своїм. Пропускаючи їх через себе. через своє серце, я дуже важко їх переношу і довго – довго потім відходжу, але поки що не вмію інакше. Знаю як боляче його мамі Ірочці, знаю, через що їй доведеться пройти, щоб вистояти в цьому вогненному випробуванні і знову піднятися, знаю як у неї плаче та болить душа, мені дуже її шкода і я молюся за неї. Молюсь і про Коленя, щоб добре йому там було…
Наш Коленька був дуже милою, розумною і дуже ніжною дитиною, я дуже її любила. Таким ми запам’ятаємо його назавжди!
І сьогодні, я прошу помолитися вас за Миколу, дорогі наші помічники! Нехай Господь упокоїть його душу, дарує йому Царство Небесне, і пошле Свою втіху його батькам!
Куди дорога нас веде – нікому не відомо й досі
Та кожен з нас тути піде, й назад вернутись вже не зможе
Піде до Бога навпростець з відкритим серцем та душею
Це є початок, не кінець, вже Небесами, не Землею…
І я дуже хочу, щоб у вас були живі і здорові близькі вам люди, і щоб ви завжди могли повернутися до себе додому, де на вас люблять і чекають!
Бережіть себе та своїх близьких і цінуйте кожного дня, прожитого у колі вашої улюбленої родини!
Зі святими упокій, Христе Боже наш, душу раба Твого Миколи і згадай його в Царстві Твоєму Небесному!
СТОРІНКА З РЕКВІЗИТАМИ