Біда може прийти в кожну оселю, але впоратися з нею ми зможемо тільки разом! Одна втрата та один біль, але кожен переносить її по-своєму!
З втратою своєї дитини ніколи до кінця не зможе упокоритися материнське серце. Воно пам’ятає кожен життєвий епізод своєї дитини і найстрашніше, що ніколи не зможе стерти зі своєї пам’яті і забути останні хвилини відходу свого чада, останній видих, прощання і пережите тоді одне серцебиття на двох.
Коли від свого безсилля і безпорадності, біль і розпач серце і душа кричало голосно в небеса:
“Навіщо?! – не вірю… чому??? Господи, так не повинно бути, несправедливо це!!! Такого бути не може, це всього лише сон і мені прокинутися потрібно…”
…а в результаті реальність цієї події призвела до повної порожнечі та непереборного болю в твоєму серці та душі! Ця одна, але дуже страшна подія змінила все твоє життя! Ховати своїх дітей – це найжахливіше, що могло статися з тобою в цьому земному житті і воно вже сталося… Любляче серце матері, яке закликало Бога про допомогу, роблячи все можливе, щоб врятувати свою дитину, в результаті залишилося розбитим гіркою втратою! На все це немає відповіді! Так, ніхто не має влади над днем життя і над днем смерті, ця влада належить лише Богові…
Не кожен може пройти таке важке випробування, багато хто гине у цій біді. Адже всі ми дуже різні і люди оточують нас різні і різний від цього кінцевий результат. У такий момент ти бачиш, хто залишився поряд з тобою проходити це важке випробування і розумієш, з якою людиною ти пов’язав своє сімейне життя. А як важко тим, яких нема кому підтримати, зрозуміти і розділити цю безмежну втрату. І зараз я говорю про мам, які сьогодні залишилися наодинці зі своїм нероздільним горем. На превеликий жаль багато сімей розпадаються ще під час лікування своїх дітей, чоловіки кидають своїх дітей та дружин у найпотрібніший для них період життя. А ті, кому вдалося встояти, кидають своїх дружин після відходу своїх дітей. Ах як шкода, що у наших чоловіків не вистачає терпіння, любові та розуміння до своєї другої половинки, вони навіть не намагаються допомогти своїй дружині, щоб пройти це випробування разом і зберегти свою сім’ю. Одні чоловіки починають сильно шкодувати себе та знаходять свій вихід у спиртному, інші стають жорсткими та грубими, тому втрачають і те, що в них залишилося. Так, не кожна людина може впоратися з такою втратою і гідно пройти таке важке випробування. Це є життєва перевірка на міцність своїх стосунків до улюблених тобі людей… і кожен виявляє їх при цьому як уміє. Так, будувати сім’ю, тим більше стосунки між близькими тобі людьми – це величезна праця!!!
Повірте мені, від цієї втрати приходить нестерпний біль і холодна порожнеча, життя для тебе ніби зупинилося … це почуття неможливо передати словами, іноді це так боляче, що легше піти до них, а іноді ти зовсім нічого не відчуваєш, бо сам помер душею того фатального дня… Знати, що в тебе була дитина, а зараз її немає поряд з тобою – як це прийняти, це як розлучитися з душею… Зрозуміти це горе можуть лише такі ж мами, як ми. Одні знаходять у собі якісь не людські сили і як то живуть далі, а інші просто гинуть, живучи тільки своїм горем… І я могла б загинути, якби мене не оточувало стільки людей, які дуже мене переживають, моляться за мене та підтримують як можуть. Я вдячна Богу за вірного і люблячого чоловіка, який для мене величезна підтримка, він разом зі мною несе цей важкий хрест, що випав на наші плечі, синові, якому я дуже потрібна, а ще остання воля моєї дівчинки – вона просила мене не ображатися на Бога якщо навіть Він її забере, не залишати цих хворих дітей, а всіляко допомагати їм та їхнім батькам. І зараз це зараз стало сенсом мого сьогоднішнього життя. Знаючи своїх убитих горем матусь, постійно спілкуючись з ними, я розумію, як їм потрібна наша допомога, увага, розуміння і турбота, любов і підтримка. Я не хочу, щоб ви нас шкодували, ні, жалість – вона “вбиває,” але я хочу сказати вам, що ми дуже потребуємо ваших молитов. Знайте, що ваші молитви та молитви наших близьких надають нам сили жити далі. Не дарма Господь сказав нам, щоб ми плакали з плачучими і раділи з тими, хто радіє, і несли Бремена один одного. І якщо сьогодні ми зможемо підтримати і допомогти хоча б одній людині, то наше життя буде прожите вже недаремно. Знаючи весь цей біль та страждання інших матерів, я хочу реалізувати свій проект “Від серця до серця”. Це зустрічі для наших мам, яким потрібна наша підтримка та розуміння. Їм необхідно допомогти подолати це вогняне випробування. І зі свого боку я постараюся зробити все від мене залежне, аби тільки їм допомогти! І нехай допоможе мені в цьому ГОСПОДЬ і не байдужі, жалісливі люди, яких ВІН мені пошле на допомогу!
Наближається Страсна седмиця перед Великоднем, особливо важко в такі дні… Тому я дуже прошу вас, наші дорогі, приєднатися в молитві за тих, кому сьогодні нестерпно боляче, хто втратив всякий сенс у цьому житті, за всіх мам, які втратили сьогодні своїх дітей (не тільки через онкологію) і не можуть отримати душевного спокою від цієї втрати… Давайте в молитві згоди проситимемо БОГА, щоб ВІН зберіг у їхніх серцях віру (адже без неї життя ставати непотрібним і безглуздим), щоб Господь допоміг їм донести гідно цей важкий Хрест, що випав на їхні плечі, і нехай БОГ буде для них кращим утішителем, нехай ВІН лікує їх розбиті горем серця! ТІЛЬКИ ВІН може це зробити і ми можемо ЙОГО про це просити, бо багато може посилена молитва праведних. А наша людська частина – це прояв нашої любові, яка рухається нашими добрими і добрими справами, адже наша любов виявляється у співчутті, турботі та допомозі до наших ближніх, допомозі тому, хто як ніколи сьогодні її потребує!!!
Я знайшла сенс іншого, але тепер уже нового для мене життя, життя без дочки, але заради доньки. Днями перебирала її полицю і побачила кілька її щоденників. Я набралася сил і почала їх читати… мої сльози лилися безперервно, серце сильно стислося і занурило по новому… У своїх щоденниках моя дівчинка записувала всі свої переживання, своє випробування у цій хворобі, свій душевний та фізичний біль, свої мрії перші почуття любові, слова подяки Богу і окремо слова подяки мені, своїй мамі… Це читати було невиносно, але я читала… читала… читала… В одному із щоденників я знаходжу таке:
Сьогоднi я думаю вiдкрити сайт, за допомогою якого я зможу звертатися до людей, яким не байдуже дитяче життя та давати iнформацiю про дiтей якi потребують фiнансову та психологiчну пiдтримку…
Прочитавши це, я сказала собі: “Дівчинко моя, я виконала твоє бажання, зробила такий сайт нашої БО, тільки навіщо мені все це без тебе … ???! – Допоможи мені Господи … ! Допоможи благаю!”
Присвячуючи себе служінню та допомоги іншим дітям, людям, які як ніколи сьогодні потребують моєї допомоги, я готова жити і боротися далі, не дивлячись на труднощі, які чекають на мене попереду!!!
Для себе я розумію, що наше життя схоже на лабіринт. І якщо ми намагаємося пройти його, не звертаючи уваги на потрібні покажчики, то, швидше за все, ми зайдемо у великий глухий кут. Дуже хотілося б, щоб найкращим вказівником для всіх нас був Господь, без якого все наше життя не мало б жодного сенсу. Тільки Бог і Його Святий Дух можуть вказувати нам правильний шлях !!!
Ну і звичайно ж віра, яка допомагає нам пройти найважчий період у нашому житті. Адже вона допомагає нам прожити період, коли в нашому житті відбувається те, що вище за наше людське розуміння, вона надає нам сил, дає все необхідне для того, щоб ми вийшли переможцем з будь-якої ситуації. Наші труднощі – це можливість вправляти свою віру, відчути силу Бога та любов до нас. Адже коли ми опиняємось у найскладнішій тупиковій ситуації, саме тоді й розуміємо, хто ми є насправді, лише тоді відкривається наша справжня, справжня сутність. І я бажаю, щоб наша внутрішня сутність відкривалася завжди з найкращого нашого боку!
Бережіть себе та своїх близьких! Дорожіть кожним своїм днем, прожитим у колі своєї улюбленої родини!
Не проходьте повз тих, хто сьогодні потребує вашої участі, нашої допомоги! Давайте знаходимо слова підтримки та підбадьорення тим, хто її потребує, своїм близьким, рідним, друзям! Так, життєва метушня забирає у нас щасливі хвилини сімейного спілкування у колі своїх найближчих і найдорожчих нам людей.
Давайте не поспішати! Адже кожна мить – це подарунок Божий. Подивіться: перед вами краса квітів, що розпустилися, для вас рано вранці співають птахи, а сонце посилає свої теплі промені. Погляньте на блакитні небеса – світом керує Бог! І життя кожного з нас – у невидимих руках Всемогутнього Господа. Зупиніться, і ви побачите, як цього ранку небо опускається до вас низько – низько, як зігріває вас небесне м’яке світло, і в цьому світлі побачите простягнуту до вас руку Бога !!!
СТОРІНКА З РЕКВІЗИТАМИ