“Велике надбання – бути благочестивим і задоволеним”
Все колись буває в житті вперше. Адже в наше з вами життя приходить як хороше так і погане, але найбільше в цьому житті нас лякає незнання перед чимось новим, важким і незнайомим для нас. Так і в моєму житті довелося пережити багато, як найкраще, так і найстрашніше, що тільки може бути, і це втрату своєї дитини.
Весь світ для мене тоді повністю обвалився, життя для мене тоді просто зупинилося і втратило всякий сенс. Я начебто як і була, але в той же час мене і не було, я жила тоді в якомусь зовсім іншому, порожньому і холодному просторі. Почуття таке, що мене взяли невідомі мені люди, дуже жорстоко побили, напівживу викинули за борт цього всесвіту, і спостерігали чи зможу після такого підвестися.
У моєму серці й душі оселилася тоді повна порожнеча і нестерпний біль. Я думала, що після такого не виживають і точно не живуть. Через півроку духовної боротьби з самою собою, я не розлютилася на весь світ і не відмовилася від Божої віри, а зовсім навпаки, ВІРА і допомогла мені тоді вижити і жити далі.
Завдяки величезному терпінню, турботі та любові моїх рідних і близьких, завдяки настановам Отця Сергія, я прийняла рішення жити далі і продовжити служіння допомоги іншим дітям, розпочате ще з моєю донечкою. Так, саме служіння, якому я віддаю всю себе.
Я досі не можу забути того дня свого народження мого нового життя. Коли після довгої сповіді, Отець Сергій мені суворо, але з великою любов’ю сказав:
Ким Ви себе вважаєте, Ви думаєте якби Ви чинили інакше, чи був би інший результат? Це Божий промисел, є наша територія і є Божа територія, на якій ми не маємо жодної влади, вона дана одному Всевишньому, а Ви робили тільки те, що мали робити, все, що могли і знали…
Ви покайтеся і перестаньте себе звинувачувати, з’їдати і накручувати, вибачте себе і прийміть рішення жити далі. У Вас є заради кого і заради чого жити, дочка Ваша вже з Господом, а Вам ще належить багато зробити, щоб заслужити це місце, і перше – це змиритися і виконати те, що просила Вас Ваша донечка.
Все в цьому житті, як хороше так і погане, приходить до нас для чогось… так, у Вас дуже важкий хрест, але його потрібно нести, не засмучуйте свою дитину, і якщо будете упокорюватися, молитися і прислухатися до свого серця, то Господь вкаже Вам Ваш шлях, ВІН буде завжди поруч і у всьому Вам допоможе…
Прийшовши додому з церкви, я молилася і шукала підтверджень його слів у Слові Божому. А потім, як робила і раніше, просто відкрила Біблію і тицьнула палець на перші слова, що трапилися, а в них говорилося, про те, що немає влади в людини над днем життя і над днем смерті, вона належить тільки Богу.
Прочитавши ці слова, мені стало дуже соромно і я подумала: “Справді, хто я така – порох на короткий час, Ти горщик, а я глина, хіба може глина вказувати горщику …? Так, я просила Тебе зцілити мою дівчинку і дарувати їй життя, але Ти розпорядився зовсім інакше, мабуть така Твоя воля для мене і моєї дитини!!!Прости мене Господи, адже все від Тебе, Ти дав, Ти і забрав, у цьому світі немає нічого мого… я вдячна Тобі за те, що в моєму житті була моя донечка, найдобріша, найрозумніша, наймудріша і дуже сильна духом дівчинка, яку я любила, люблю і ніколи не перестану любити…“, – і з моїх очей струмком лилися сльози.
Того дня, я була вдома сама і я запам’ятаю його на все своє життя. Я стала на коліна біля дивана, встромивши його обличчям і почала зі сльозами молитися, я ридала захлинаючись, ставила багато запитань, говорила про свій біль і страждання з величезною образою і нерозумінням того, що відбувається, каялася, знову молилася і просила допомоги у Бога…
Після моїх слів: “Пробач мені Господи, що я не хотіла жити, мені дуже боляче і важко прийняти цю втрату, я багато не розумію, у мене одні питання, на які немає відповідей, але я упокорююся перед Тобою і приймаю Твою волю в мою життя, і нехай буде не як я хочу, а як хочеш Ти. Я приймаю рішення жити далі, жити для інших і служити їм усім, чим тільки зможу, допоможи мені в цьому, адже я не знаю куди мені йти і що робити, це нова сторінка в моїй книзі життя, нове випробування на моєму шляху, я прошу Тебе Господи, допоможи мені, Іди попереду і проклади мені цю дорогу, Ти попереду, а я за Тобою і тільки з Тобою…”
Після цих слів я відчула, що мене як дитину, хтось обійняв ззаду за плечі, а в серці сказав, що завжди був поруч, що ніколи не залишав мене і не залишить … я відчула ЙОГО, це був Отче, Божий дотик, воно було дуже ніжне і ласкаве, як обійми мами, в яких я знаходилася в повній безпеці, як усередині якоїсь чарівної, величезної та міцної повітряної кулі…
Це була Божа втіха і лікування… Я не пам’ятаю, скільки часу я так провела, але так, на колінах, біля дивана, я й заснула. А коли прокинулася, то це була вже зовсім інша, і впевнена в собі Ніна.
Після цього я довго думала, розмірковувала, будувала плани, а потім заспокоїлася і з новою, реальною вірою, всі ці плани віддала до рук Всевишнього, знаючи лише одне, що все, що я робитиму, буде не так, як у інших, а так як мріяла та хотіла моя дівчинка!
Іти цим шляхом, завжди тільки з молитвою, сподіватися і сподіватися тільки на Бога і з вдячністю приймати допомогу від тих, кого Він нам буде посилати!
Згадуючи ті страшні та важкі дні, я завжди ловлю себе на думці, що я не впоралася б з усім цим, якби я була тоді сама. Тому я дуже вдячна Богові за свого чоловіка, який багато витерпів за цей час і мене підтримував, сину, моїм сестричкам, батькам, друзям. А мої улюблені сестрички!
Я навіть не уявляю, як би я без них жила, якби в мене їх не було! Як же я їх люблю! Нас у батьків четверо, ми з дитинства були одним цілим, завжди допомагали та дбали один про одного. Якщо це радість, вона одна на всіх, якщо горе, то одне на чотирьох.
Ми так навчені з дитинства, завжди з любов’ю та турботою про молодшого чи ослаблого. Ми не знаємо, не приймаємо і не розуміємо іншого ставлення до своїх рідних, близьких, друзів, тому так само ставимося до всіх людей. А з віком, наша любов, близькість і єдність, стали ще міцнішими і ще міцнішими. І я вдячна Господу за моїх дівчат, вони у мене найкращі на всьому білому світі сестрички!
Так, після всього пережитого я стала зовсім іншою людиною, яка тепер має найголовніші життєві цінності. І найважливіше, що я маю – це реальна і жива ВІРА, яка завжди підтверджується конкретними справами.
Я і моя сім’я завжди вірили і молилися Богу, але після відходу моєї донечки згасала як я сама, так і моя Віра. Лише десь далеко, всередині мене, тлів зовсім маленький вогник, який з часом розгорівся і почав горіти з кожним днем яскравіше, а з цим вогником по-новому росла і моя ВІРА.
Моє серце не озлобилося на Бога, я прийняла в своє життя як добрі благословення, так і дуже страшні, хоча півроку, всередині мене, боролися дві різні людини. Але Слава Господу, я вистояла, вистояла заради себе самої, заради сина та моєї родини, заради світлої пам’яті моєї Надюшеньки та заради допомоги іншим діткам.
На сьогодні це зовсім вже нове розуміння всього нашого земного життя і нове розуміння Божого Слова. Я зрозуміла, що в цьому і полягає наша досконала ВІРА – Вистояти в найважчі дні і Віру свою зберегти.
Адже легко говорити: “Слава Богу” коли в тебе все добре, ти спробуй сказати це тоді, коли в тебе пішла земля з-під ніг і життя перетворилося на справжнє пекло, ти начебто і дихаєш, але ніяк не живеш, тебе викинули за борт , Ти спостерігаєш за всім з боку, нічого не розумієш і абсолютно нічого не відчуваєш …
Після всього пережитого, Моя Віра набула нової сили і нового сенсу, за що я вдячна Господу, своїй сім’ї, рідним і всім, хто мене тоді терпів, розумів і підтримував.
З того самого моменту, на згадку про нашу Надію, у нашому фонді “МОЯ НАДІЯ” служить тільки моя сім’я та мої рідні сестри. Ми не тільки просимо допомоги в інших, але в першу чергу самі є жертвувальниками та помічниками всім, хто до нас звертається за допомогою.
Благодійну допомогу на лікування нашим дітям, ми збираємо виключно на карткові рахунки їхніх батьків, возимо їх на реабілітаційний відпочинок на Закарпатті, проводимо з ними свій вільний час, загалом допомагаємо нашим підопічним усім, що тільки можемо і всім, що у нас є: присвячуємо їм свій час, надаємо психологічну підтримку, служимо їм своєю квартирою, фінансами, продуктами, речами, порадами та іншою психологічною допомогою.
Проводячи час із нашими дітьми та їхніми мамами, завжди намагаємося подарувати їм веселе свято та різні подарунки, щоб вони раділи, дарували нам свої посмішки та отримували гарний заряд позитивної енергії. За ці роки ми всі дуже здружилися і стали однією, дружною родиною.
Так, з Божою допомогою і допомогою багатьох людей, яких нам послав і посилає Господь на допомогу, ми допомагаємо як на лікування, так і на відновлювальну реабілітацію після нього, яка є дуже важливою і невід’ємною частиною загального лікування.
Увійшовши в життя конкретної дитини та її сім’ю, ми вже стаємо частинкою їхнього життя і проходимо разом із ними цей важкий життєвий період. Ми часто проводимо домашні зустрічі, спілкуємося, чаюємо, гуляємо, радіємо, іноді й плачемо, мріємо і завжди будуємо нові плани на майбутнє.
Особлива увага приділяється самотнім мамам з дітьми, їх ми часто відвідуємо і всіляко підтримуємо. Не залишаємо і мам дітей – це окремі зустрічі, підтримка, спілкування та невеликі подарунки уваги та турботи. Так, цього року, ми прийняли у свою “сім’ю” ще одну матусю, у якої пішла дитина.
Вона дуже страждала, пішла в депресію, ми взяли її з собою на відпочинок і там, допомагали їй прийти до тями після важкої втрати її синочка. ставати набагато легше, адже ми з вами робимо все від щирого серця, як для себе, для своєї сестри або як для своєї дитини.
З приходом воєнних дій на нашу Україну, прийшли і лихоліття як для наших дітей, так і для всіх нас. Будь-який збір був і поки що залишається дуже важким. Ми дуже переживали, що цього року реабілітаційний відпочинок наших підопічних буде неможливим.
Але нашими молитвами, з Божою допомогою та допомоги наших помічників, і цього року нам знову вдалося повезти наших підопічних на реабілітаційний відпочинок до Поляни на цілий місяць липень. Як і минулі три роки наші діти знову оздоровилися, відпочили, набралися нових сил і з новими планами відпочинку на наступний рік, повернулися додому.
Ми їздили на екскурсії, пили мінеральну воду, дихали свіжим гірським повітрям, купалися в басейнах, проходили різні лікувальні процедури у санаторії, гуляли в горах, спілкувалися та підтримували одне одного.
Я хочу висловити величезну подяку людям, які пожертвували свої кошти на наших дітей і змогли пройти реабілітацію, підлікуватися та відпочити на Закарпатті. Дуже вам дякую, що ви пожертвували свої кошти на оздоровлення наших дітей.
Я дякувала вам усім особисто, тому не називаю ваших імен, вас усіх знає Господь! Нехай таємні ваші добрі діла стануть явними перед Богом і Він явить вам свою нагороду! Великих вам Божих благословень!
Я хотіла написати новину про відпочинок, але почала писати зовсім не так, як думала. Я не знаю чому, але можливо комусь сьогодні потрібно почитати саме це і отримати для себе хоч маленьке, але підкріплення!
Бог наділив нас багатьма почуттями і одне з них, найголовніше – це любов, яку ми повинні віддавати іншим.
Так, саме Любов – ось справжнє багатство, яке має завжди слідувати за нами, супроводжувати нас і давати нам сили йти далі.
Любов здатна подолати величезні відстані, це – почуття, яке творить чудеса, знайти її – дар Божий, і якщо Ви його отримали – бережіть, захищайте та цінуйте! У життя немає меж. Досягайте своїх висот, які ви хочете досягти. Ідіть туди, куди кличе вас ваше серце, все у ваших руках.
Маючи гроші, можна багато чого досягти. Але ніхто не візьме наші хвороби на себе.
Матеріальні речі, які ми упускаємо, ще можна знайти, заробити, відшукати. Але є одна річ, яку ніколи не знайдеш, якщо ти її втратив – Це наше життя, спасіння нашої душі!
Наш найдорожчий скарб на цій землі – це любов до своєї родини, дітей, коханого, близьких, друзів…
Любити і бути любим— набагато важливіше, ніж бути багатою, знаменитою, красивою і популярною людиною, адже бути коханою — значить, бути щасливою!
Любіть, будьте коханими і будьте щасливі!
Бережіть себе, своїх близьких і завжди дбайте про інших!