Як важко передати словами почуття, які відчуваєш у собі тоді, коли ти бачиш на лікарняних ліжках понівечених і змучених молодих хлопців. Хтось із них залишився без рук, хтось без ніг, а хтось і взагалі не повернувся живим із зони АТО. Так, випало на нашу частку ще й таке випробування, страшне випробування, яке забрало безліч невинних життів, які стали жертвою в чиїйсь дуже небезпечній політичній грі.
На нашій українській землі сьогодні йде незрозуміла нам війна, ми стали жертвою і заручниками всіх трагічних подій, що відбулися. Наші чоловіки – захисники стали на захист нашої Країни, вони пішли захищати наші міста, будинки, сім’ї. Ми бачимо сьогодні як гинуть люди, чиїсь чоловіки, сини, дочки і це страшно. Страшно коли матері одержують у цинкових трунах своїх синів – героїв та ховають їх. У їхні будинки прийшла величезна біда. Що може бути гіршим для батьків, ніж ховати своїх дітей?! Це найстрашніша подія, яка тільки може статися в їхньому земному житті, і ми спостерігаємо її сьогодні щодня.
Що відчувають батьки цих героїв? Це почуття не передати словами!
Але повірте мені, я знаю його, від цієї гіркої втрати приходить нестерпний біль і холодна порожнеча всередині тебе, життя для тебе ніби зупинилося… іноді це так боляче, що легше піти до них, а часом ти зовсім нічого не відчуваєш , тому що сам помер душею того фатального дня… Знати, що в тебе була дитина, а зараз її немає поряд з тобою!
Як це може прийняти материнське серце? Це як розлучитися з душею …. полум’яний вогонь випалює всередині тебе все, що там є, а на зміну йому приходить страшний холод і порожнеча, потім, на якийсь час з’являється маленький промінчик світла і тепла … потім все знову повертається і повторюється по тому ж колу … Палаючий вогонь, який усередині тебе, горить як свічка, горить безперервно і його не можуть загасити ніякі води, ні води морів, ні океанів, і з цим вогнем, що пекує в твоєму серці, потрібно навчитися як то жити …
Зрозуміти це горе сьогодні можуть лише такі ж матері, матері, які поховали своїх синів по всій нашій Україні, і на превеликий наш жаль, з кожним днем, їхні лави поповнюються все більшою і більшою їх кількістю. Одні знаходять у собі якісь не людські сили і як то живуть далі, а інші просто гинуть, живучи тільки у своєму світі нескінченної та гіркої втрати… Не знайдуть вони більше спокою у своїх материнських серцях, після пережитого ними горя, і час їм не допоможе, я знаю це, бо сама живу з ним уже майже п’ять років.
І найприкріше для них сьогодні це те, що для одних сьогодні йде війна, вони воюють з ворогом, гинуть, захищаючи всіх нас, у їхніх сімей страшне горе, втрата, а інші живуть собі тим самим, колишнім життям, гуляють, радіють і навіть думати не хочуть про те, що у цих матерів, сьогодні пішла земля з-під ніг, що в них розривається серце і кричить душа, кричить і плаче від нестерпного болю, плаче від втрати свого сина, який загинув на полі бою. Так, вони йдуть героями, але чи легше від цього їхнім матерям?
На подвигах і героїзмі їхніх синів хтось сьогодні добре заробив, привласнив собі їхню славу і знову проривається до влади, переступаючи як через мертвих, так і через живих. А в них опустилися руки, життя колишнє закінчилося і настало, зовсім інше, не відоме їм ще до кінця, нове життя, життя без синів, в якому їм потрібно знайти в собі сили і як жити далі, якщо знайдуть заради кого жити. Але чи зможуть вони взагалі після цього жити і як? Цього вони поки що не знають.
Тому я дуже прошу вас, наші дорогі, приєднатися в молитві за тих, кому сьогодні нестерпно боляче, хто втратив всякий сенс у цьому житті, за всіх мам, які втратили сьогодні своїх загиблих синів і не можуть набути душевного спокою від цієї втрати… Давайте в молитві згоди проситимемо БОГА, щоб ВІН зберіг у їхніх серцях віру ( адже без неї життя ставати непотрібним і безглуздим ), щоб Господь допоміг їм донести гідно цей Хрест, що випав на їхні плечі, і нехай БОГ буде для них кращим утішником, нехай ВІН лікує їх розбиті горем серця! ТІЛЬКИ ВІН може це зробити і ми можемо ЙОГО про це просити, бо багато може посилена молитва праведних.
А всім загиблим героям за нашу Україну – вічна пам’ять!
Наша ж, людська частина – це прояв нашої любові, яка проявляється нашими добрими і добрими справами, адже наша любов виявляється у співчутті, турботі та допомозі до наших ближніх, допомозі тому, хто як ніколи сьогодні її потребує!!!
З приходом військових дій на нашій землі весь народ об’єднався сьогодні, щоб допомогти нашим воїнам вистояти на полі бою і перемогти. Ми всі згуртувалися сьогодні як ніколи і в єдності простягаємо руку допомоги тому, кому вона сьогодні дуже необхідна, кожен роблячи свій дорогоцінний внесок у нашу спільну перемогу. Багато поганого ми сьогодні бачимо навколо нас, розкрилося багато і гнили в людях, гнили, яка виявилася і вилізла назовні саме в такий, важкий для всієї Країни час, але це й не дивно, адже тільки в горі людину можна по-справжньому пізнати і розглянути його справжню суть.
Наші чоловіки дружно піднялися та пішли захищати свою землю від ворога. Багато хлопців сьогодні віддають свої життя заради інших, заради всіх нас і світлого майбутнього наших дітей, багато хто повертається від туди ледве живими, залишаючись після цієї війни, інвалідами на все своє життя! Кожна нормальна людина не може сьогодні залишитися осторонь і бути байдужою до того, що відбувається в нашій країні, допомагає хто як може.
Осторонь допомоги нашим героям, не залишилася і моя сім’я, сім’ї моїх рідних сестер і наші батьки, ми також беремо пряму участь у підтримці та допомоги нашим пораненим захисникам, допомагаємо як можемо і чим тільки можемо. Адже всі ми, перебуваємо у величезному боргу перед нашими героями, вони життя свої віддають за нас, найдорожче, що у нас є від Бога, тому, у порівнянні з життям, найменше, що ми можемо для них сьогодні зробити, ми можемо допомогти їм фінансово, медичними препаратами, речами, продуктами, зборами на протезування тощо
Щоразу, коли ми заходимо з сестрою до них у палату, наше серце виривається з грудей і потрібні слова кудись одразу випаровуються, а в голові звучить тільки одне – “аби не заплакати, ти ж прийшла їх підтримати і допомогти…” “. Хлопці, бачачи наші очі, що розгубилися, починають розмову першими, та ще й нас підтримують, все мовляв буде добре, потім ми вже починаємо знайомитися і спілкуватися. Ось це герої, ось це справжні чоловіки, і ми ними пишаємося!
Як ми вже помітили, їм приємні такі відвідування, вони бачать, що вони не одні, про них дбають, їх не забувають, це надає їм впевненості, сил і допомагає впоратися з депресією та зневірою тим, у кого воно виникло. Адже коли вони, такі молоді, залишаються без рук і без ніг, на тілі вирвані шматки м’яса до самої кістки, вони бачать себе безпорадними, не потрібними, тягарем своїм рідним, після чого в їхні серця вселяється спустошення і душевний біль, що переростає потім у депресію, а з нею впоратися вже важче.
Багатьох ми вже знаємо, зідзвонюємося з ними, вони вже знають, коли ми прийдемо до них і з нетерпінням на нас чекають. Щоразу приходячи до них, ми знайомимося з новими хлопцями, які вступають до шпиталю щодня, дивитися на їхні рани та на них самих, звичайно ж дуже боляче. З одними ми жартуємо і сміємося, з іншими, вже зовсім інакше, залежно від їхнього стану та настрою.
Роздамо їм усе, що приносимо, нагодуємо і спілкуємося, записуючи потреби та побажання кожного з них, щоб до наступного разу постаратися їх вирішити. Наразі вирішуємо питання реабілітації двох наших героїв із Білої Церкви, 72 батальйону, відправимо їх до Закарпаття, щоб змінити їм обстановку, відпочити та підлікуватись у санаторії.
У своєму житті моя сім’я та мої рідні пережили страшний біль та втрату моєї дитини, я вижила завдяки лише підтримці своїх рідних та поставленої перед собою мети – жити заради інших! Це допомогло мені вижити, відтоді, я і моя сім’я, допомагає виживати тим, хто як ніколи потребує нашої допомоги, і я дякую Богові за те, що Він дає мені бажання, сили та можливості допомагати іншим і нести їм і дарувати свою. любов. Це приносить величезне задоволення, радість і зміцнює мою віру та надію у вічне життя.
Жити для інших – тільки таке ось життя, має сенс твого існування на цій землі, тільки таке життя приносить добрі плоди і благословення, а життя, прожите тільки для себе і заради себе, це даремно прожите життя. Я закликаю вас усіх так само приєднатися до нас і разом допомагати нашим героям, адже разом творити добро набагато легше!
На даний момент є гостра потреба Становича Андрія, йому необхідний препарат – Ксарелто – № 2 одна уп. якого коштує – 4780 грн. загальною вартістю – 9560 грн. це профілактики венозної тромбоемболії (ВТЕ) у пацієнтів, яким проводяться великі ортопедичні оперативні втручання на нижніх кінцівках. Потрібна допомога на протез для Бойка Віктора, сума там велика, тому, хто скільки зможе пожертвувати, та й допомога на продукти харчування. Свою допомогу ви можете принести і віддати особисто в руки, що я дуже заохочую, можна зв’язатися зі мною, щоб перерахувати пожертвування на картку.
Головне, щоб ви завжди пам’ятали, що найменша ваша пожертва може стати величезним благословенням для людини, якій ви відкриваєте своє серце!
Адже будь-яка критична ситуація, будь-яка трагічна історія з чиєїсь життя, материнський крик про допомогу, і їхнє прохання, — все це приходить до нас, перш за все для нас самих, і допомога, яку ми вирішуємо надати, надається допомогою, яку ми насправді ділі, надаємо самі собі… Адже коли ми дізнаємося про чуже страшне лихо, наше серце співчутливо простягає руку допомоги своєму ближньому, і ми зовсім по-іншому починаємо дивитися на своє життя, починаємо цінувати тих, хто поруч із нами, а наші метушливі проблеми на тлі цього, стають взагалі нічим, порожнім місцем.
У такі моменти Господь змінює насамперед нас самих, змінює наші серця та всю ситуацію навколо нас!
І неважливо, яку суму ми можемо пожертвувати для порятунку людського життя (у кожного з нас свої статки) — головне, щоб наше бажання допомоги виходило з самого серця, щоб ми творили добро не заради очікування похвали та людської марнославства, а на славу Божу, адже тоді воно зможе не тільки стати благословенням тому, кому ми її надаємо, а й принесе добрі, добрі плоди в наше життя… Своїми добрими справами, ми збираємо собі скарби на небесах! Ніщо матеріальне не має жодної цінності в очах Бога, його цікавить тільки наше серце, наша врятована душа, сповнена Його Божої любові.
Господь посилає, дарує нас один одному, щоб ми могли принести радість і допомогу тому, хто її потребує! Я думаю, що радіють небеса, і радіє Сам Бог, коли Він бачить між нами єдність, любов і турботу про ближнього. Ми не знаємо, що принесе нам завтрашній день, але якщо сьогодні ми змогли допомогти хоча б одній людині, наше життя прожите недаремно, і ця добра справа, вчинена за словом Господа і на славу Божу, дуже цінна в очах Всевишнього! Нехай турбота про наших поранених героїв стане чимось дуже великим для кожного з нас, і внесе щось нове в наше земне життя. І найголовніше – переоцінку наших життєвих цінностей…
На зміну злим холодам завжди приходить очікуване потепління, як і за ніччю завжди приходить ранок. Темряву завжди змінює світло і саме це світло, яке пробивається різними способами на шляху до нашої перемоги, я вірю, ми скоро побачимо в Україні. Настане довгоочікуваний світ і ми зможемо по-новому поглянути на своє життя і житимемо тепер, зовсім інакше.
Для себе я розумію, що наше життя схоже на лабіринт. І якщо ми намагаємося пройти його, не звертаючи уваги на потрібні покажчики, то, швидше за все, ми зайдемо у великий глухий кут. Дуже хотілося б, щоб найкращим вказівником для всіх нас був Господь, без якого все наше життя не мало б жодного сенсу. Тільки Бог і Його Святий Дух можуть вказувати нам правильний шлях !!!
Ну і звичайно ж віра, яка допомагає нам пройти найважчий період у нашому житті. Адже вона допомагає нам прожити період, коли в нашому житті відбувається те, що вище за наше людське розуміння, вона надає нам сил, дає все необхідне для того, щоб ми вийшли переможцем з будь-якої ситуації. Наші труднощі – це наші випробування та можливість повправляти свою віру, відчути силу Бога та любов до нас. Адже коли ми опиняємось у найскладнішій тупиковій ситуації, саме тоді й розуміємо, хто ми є насправді, лише тоді відкривається наша справжня, справжня сутність. І я бажаю, щоб наша внутрішня сутність відкривалася завжди з найкращого нашого боку!
Не проходьте повз тих, хто сьогодні потребує вашої участі, вашої допомоги! Давайте знаходимо слова підтримки та підбадьорення тим, хто потребує її, своїх близьких, рідних, друзів! Так, життєва метушня забирає у нас багато щасливих хвилин сімейного спілкування у колі своїх найближчих і найдорожчих нам людей.
Тож давайте не поспішатимемо! Адже кожна щаслива наша мить – це подарунок від Бога. Ви тільки подивіться і поспостерігайте навколо себе: перед вами краса запашних, запашних квітів, для вас рано-вранці співають птахи, а сонце посилає вам свої теплі промені. Погляньте на блакитні небеса – світом керує Бог! І життя кожного з нас – у невидимих руках Всемогутнього Господа. На мить Зупиніться, і ви побачите, як цього ранку, небо опускається до вас низько – низько, як зігріває вас небесне м’яке світло, і в цьому світлі, побачите простягнуту до вас руку Бога !!!
Бережіть себе та своїх близьких! Дорожіть кожним своїм днем, прожитим у колі своєї улюбленої родини!